Камілла Лекберґ - Крижана принцеса

На розчарування Патрика, він ніяк не міг дійти справи, заради якої прийшов. Свеа безперестанку щось лепетала, гучно сьорбаючи каву.

— Уяви лише, цей сервіз надіслала моя сестра з Америки. Вона одружена з багатим чоловіком, тому завжди надсилає коштовні подарунки. Цей сервіз дуже дорого коштує.

Вона підняла філіжанку, щоб Патрик роздивився її ближче. Якщо казати щиро, він сумнівався в дороговизні сервізу, але мудро втримався від коментаря.

— Я теж переїхала б до Америки, якби не таке слабке здоров’я. Тоді я мала б заможного чоловіка, а не сиділа б у цій хижі п’ятдесят років поспіль.

Свеа кинула докірливий погляд на Ейлерта, який спокійно проігнорував її слова. Певно, він чув це вже не вперше.

— У мене подагра, констебль має зрозуміти. Мої кінцівки доживають віку й болять із ранку до вечора. На щастя, я не з тих, хто буде жалітися. З моєю мігренню моє життя просто нестерпне, але жалітися — не для мене. Свої болячки треба переносити мужньо. Я не знаю, скільки разів мені доводилося чути: яка ти сильна, Свеа, що щодня можеш стояти на ногах. Але я така.

Вона сором’язливо потупила очі та водночас демонстративно повернула свої руки, щоб Патрик побачив, що з ними зробила подагра. «Що за клята стара?» — подумав він. Жінка мала на собі важкий макіяж і дешеву біжутерію. Єдина позитивна риса в її зовнішності — те, що це принаймні пасує до інтер’єру. Як у біса така непоєднувана пара, як Ейлерт і Свеа, могла прожити разом п’ятдесят років? Напевно, це питання поколінь. Якби вони розлучилися, то це сприймали б гірше, ніж життя з несумісними поглядами. Шкода. Імовірно, Ейлертові довелося непросто в житті.

Патрик відкашлявся, аби зупинити нескінченний потік слів Свеа. Вона слухняно замовкла та прикипіла поглядом до його вуст, аби почути блискучі новини, заради яких, як вона сподівалася, він і завітав до них. Звісно ж, варто було Патрикові вийти за двері, як плітки розлетілися б усім містечком.

— Я маю кілька запитань щодо подій напередодні того, як ти знайшов Александру Війкнер. Я хотів би дізнатися більше про те, коли ти востаннє приходив оглядати її будинок.

Патрик замовк і подивився на Ейлерта, очікуючи на відповідь. Але Свеа взяла слово першою:

— Я ось теж думаю. Як таке могло трапитися, що мій Ейлерт знайшов її?! Зараз лише про це й пліткують…

Її щоки запалали цікавістю, і Патрик стримався, аби не зронити гостре слово. Натомість усміхнувся й сказав:

— Перепрошую, Свеа, не могла б ти залишити нас з Ейлертом удвох на кілька хвилин? Це наша стандартна поліцейська практика — брати свідчення винятково віч-на-віч зі свідком.

Патрик збрехав, але з радістю побачив, що Свеа, попри несамовиту жагу бути в центрі захопливих подій, невільно встала з-за столу. Ейлерт полегшено всміхнувся, не приховуючи свого щирого задоволення від того, що Свеа так нещадно позбавили цукерки. Коли вона повільно пошвендяла з кухні, Патрик запитав:

— Про що ми говорили? О, чи не міг б ти спочатку розповісти, що було за тиждень до смерті Александри, коли ти заходив до її будинку?

— Яке це має значення?

— Зараз я не можу сказати достеменно. Але для слідства це неймовірно важливо. Спробуй згадати все до найменших подробиць.

Ейлерт задумався й після кількахвилинного мовчання набив свою люльку тютюном, діставши його з футляра з вишитими на ньому трьома якорями. Запаливши люльку, він промовив:

— Отже… Я знайшов її в п’ятницю. Я заходив до неї щоп’ятниці, аби оглянути будинок до її приїзду. Останнього разу я був там у п’ятницю за тиждень до її смерті. Хоча ні. У п’ятницю ми зі Свеа мали їхати в гості до нашого наймолодшого сина на його сорокаріччя, тож я зайшов у четвер увечері.

— І який вигляд мав будинок? Ти помітив щось особливе?

Патрикові важко було приховати свій ентузіазм.

— Щось особливе?

Ейлерт замислився.

— Ні, усе було, як і завжди. Я обійшов усі кімнати та підвал, але все було гаразд. Звісно, я потім замкнув двері. Вона дала мені запасного ключа.

Патрик відчув, що настав час поставити запитання, яке його сильно тривожило:

— А котел? Він працював? У будинку було тепло?

— Авжеж. Тоді він працював. Напевно, він зламався вже після того, як я пішов. Я не розумію, яке це має значення?

Ейлерт промахнувся люлькою повз рот.

— Чесно кажучи, я сам не знаю, чи це має якесь значення. Але дуже дякую тобі за допомогу. Це нам може знадобитися в розслідуванні.

— Цікаво: чому ти не зателефонував, аби запитати це?