Наталія Кушнєрова - Прірва для Езопа

От через те «але» я і не міг писати цілу добу. Вони запевняють, що знайшли труп Аліни, тої Аліни, котра мені обіцяла, що ніколи не помре, а перетвориться на легку духм'яну хмарку.

Сьогодні знову чергує ненависний мені наглядач. Уже одна думка про те, що він човгає коридором і брязкає в'язкою ключів або годинами теревенить із прибиральницею, відволікає мене від роботи. Моя ненависть до нього не має меж. Його лосьйон душить мене крізь зачинені двері, запах його нижньої білизни забиває мені памороки, а голос розриває мені барабанні перетинки. Він може говорити годинами. Якщо він сьогодні зайде до моєї камери, це буде останній візит в його житті. Я уб'ю того мерзотника за його манеру вимовляти дифтонги. Я вгризуся у його горлянку і питиму його кров, нехай мене потім і знудить від неї. Він стоїть якраз попід моїми дверима і теревенить із прибиральницею про те, як довго йому доведеться іще працювати до пенсії. Зайди, зайди до мене, голубе, — посилаю я йому телепатичний наказ, — зайди до мене і я вирішу проблему твоєї пенсії, а, якщо ти добре застрахував своє життя, то забезпечу достойну старість твоїй дружині. Кожного разу, як він замовкає, мені здається, що він відчинить двері до моєї камери, а тоді… Але він знову і знову торочить тій недоумкуватій прибиральниці, як довго йому іще працювати на ниві перевиховання злочинців, а вона кожного разу занурює швабру до відра з водою, вихлюпуючи її попід моїми дверима, аж до мене у камеру втікає брудний струмочок і вимальовує профіль Костантинопулоса. Дуже жалкую, що я не задушив його тієї ночі своїми руками, як він шурхотів над моєю головою рекламними проспектами до жіночої білизни.

Горе-горе, що не посадовили мене до світло-звукозапахонепроникливої камери. Говорять, така існує для найтяжчих злочинців. Нещодавно там сидів один менеджер, котрий дуже просто позбувався конкурентів. За чашечкою кави, а усі найважливіші діла якраз і вирішуються за чашечкою кави, він відверто сповіщав черговому конкуренту — або ти забираєшся геть і не псуєш моїй фірмі ґешефту, або я тебе з'їм. Навіть прокурор не міг не визнати, що то було чесна конкурентна боротьба і що фірма, якою він керував, процвітала і створювала нові і нові робочі місця. Єдиний факт, що того бідолаху обтяжував, — з'їдаючи конкурентів, він удавався до гурманства. Себто, він не просто присолював їх за смаком, а добирав усіляких вишуканих приправ і рецептів…

А втім, забудемо про другорядне. Мій мучитель-наглядач врешті пішов додому. Іще довгі години просочуватиметься крізь усі шпарки прілість його шкарпеток, але тепер принаймні на дванадцять годин запанує тиша, і я можу повернутися до моєї ботічеллівської Афродіти.

Важко було повірити, що іще якихось кільканадцять місяців тому у моєму потьмареному голодом мозку ренуарівські форми жінок мішалися із шинкою, і тепер, позбавлений бліх і корости, відмитий і відгодований, у костюмі гарної сірої вовни, я всерйоз міг думати про вічну любов оцієї феї. Це можна було пояснити хіба що отим багатством, яке на мене звалилося, бо гроші, виявляється, то така усесильна машина, котра не те що розширює матрицю можливостей, а сама її генерує.

У моїй голові визрів план. Для цього потребувалось лише прослизнути до чоловічої вбиральні, звідти, через вікно, до причалу, де стояв наш човник, тоді — гоп-гоп! — до вікна жіночої вбиральні, де на мене чекатиме оця богиня кохання із нарцисом за лівим вушком, а тоді…

…а тоді до мене наблизилася інша богиня, богиня помсти зрадливим чоловікам, а заодно і жінкам, котрі тих дурних чоловіків зваблюють. Із її ніжних вушок виривалося полум'я, вона брязкала мечем об лати, а поглядом випікала усе живе у радіусі трьох метрів.

Моя красуня, що так чарівно шепелявила, розповідаючи про свою бабусю-філіппінку і свого прадідуся-маорійця, якось ураз зблякла і щезла, а на її місці сиділа Віра.

— Ну що, старий капоснику, натішився?

Ще ніколи в житті я так не лякався, навіть у дитинстві, яке я одразу згадав, коли у нашому лісочку у групі автотренингу вправлялися менеджери, викрикуючи у небо свою лють і агресію.

— Посміхайся, посміхайся, — вона поклала мені на потилицю руку і ущипнула за вухо. — За чотири хвилини, як я піду, ти піднімешся з крісла, підійдеш до своєї звабниці і замовиш їй коктейль, а тоді чимчикуй до жіночої вбиральні — двічі ліворуч, тоді праворуч, зайдеш до першої, знову-таки ліворуч, кабінки…

— А там?

— А там отримаєш інструкції від Аліни.