Алексей Волков - Вовчий місяць

Ні про що подібне чути й читати не доводилося. Просування углиб несподівано зупинилося, оскільки у гонитві за темпом він практично засипав самого себе. По скронях текло. Розкидавши зайвий ґрунт навколо, Богдан знов рушив углиб. Воно виявилося майже гладким, проте не зовсім прямокутної форми. Що за зараза?

Місця знову бракувало. Поспішаючи, він далі закопував себе, від чого робилося тісно. Належало стриматись і розширитися кудись убік. Застромивши рискаль у бокову стінку шурфа, який вже сягав людського зросту, він наліг від душі. Скреготнуло так, що продерло по карку. Рот роззявився несамохіть. Там також було залізо. Щось не менш грандіозне знаходилося поруч, зовсім близько.

У повітрі з’явилися білі мухи, нагадуючи, що давно не літо і треба рухатись. Як же недоречно закінчується рік! Погода може просто не дозволити. І так диво, що копаєш у січні! Але дав би Бог хоча б розібратися у знахідці. Тоді цілу зиму можна будувати плани на новий сезон і готуватися. Долоні відпочили. Грунт вилітав догори новими порціями. Тут вже не йшло так легко. Те, що знаходилося поруч з першою знахідкою, було не таким рівним. А швидше, зовсім не рівним. Воно не бажало відкопуватися. Глина не вибиралася, застрягала у незрозумілих деталях і це дратувало дедалі більше. Що за мара?

Лаючись крізь зуби, Богдан таки відчистив маленький фрагмент — близько тридцяти сантиметрів, коли зрозумів, що такий самий, причому з’єднаний з ним знаходиться поруч. Один в один! Прозріння прийшло зненацька. О, Боже… Гусениця!

З земних глибин дедалі більше проступав фрагмент якоїсь гусеничної техніки! А оте перше, велике, гладке з’єднувалося з нею і являло собою єдине ціле. Що це?! Особливо щасливим копачам вдавалося знаходити танки, але ж це не був танк! Відколупавши ще трошки, Богдан зсунув шапку й пошкріб потилицю. Який же це танк? Невідомо що. Дуже віддалено об’єкт нагадував сучасну техніку для вкладання газових труб. Щось подібне доводилося бачити. Але… Взявши зубило, він сколов кілька шарів грубої та крихкої іржі. Ще трохи. Зайве гриміти не хотілося. Зрештою, блиснуло. Ця хрінотінь потрапила в землю тоді, коли ще жодних трубоукладачів не існувало.

У котре розкидавши зайвий ґрунт, Богдан відвойовував нові сантиметри. А потім… Кортіло схопитися за голову. Очі бачили, а голова відмовлялася сприймати. Неочікуваність і вагомість знахідки не те що вражала — змушувала «випасти в осад».

Це все-таки був танк. Але не той, відомий усім, з часів Другої світової. Експонат Першої світової за вагомістю знахідки не йшов у жодне порівняння з технікою Другої світової війни. Обчистивши двометровий фрагмент, Богдан остаточно зрозумів, що не помилився. А ще відчув приплив жару до обличчя та грудей і характерне відчуття, що став обранцем долі. Втім, до справжнього набуття статусу щасливчика залишалося ого-го скільки…

Вискочивши нагору, Богдан озирнувся. Чого, питається? Тут же ж ніколи й нікого. Та про існування так званого закону підлості знає кожен. Швидко збігавши до джипа, він витяг маскувальну сітку і розтяг над ямою, намагаючись, щоб її вистачило й на гори викиданої землі. Наносив хмизу. Потім присипав листям. Ну, тепер принаймні здалеку непомітно. Все, мити руки…

Кава зварилася швидко і, вмостившись на задній сидушці, він розкрив ноутбук. Тепер належало шукати в іншому просторі. Будь-який копач з досвідом знає, як треба вчинити з подібною знахідкою, якщо вже доля ощасливила. Кожна бойова машина мала власний номер, штампований у відповідному місці залежно від типу і конструкції. Насамперед належало відкопати фрагмент, який при фотографуванні давав би змогу розрізнити, що це танк, причому номер мав бути відчищений, а якість цифрового фото достатньою, щоб збільшити і прочитати його на компі. Знімки виставляються в інтернеті на сайтах чорних археологів. Як правило, чекати доводиться недовго. Щасливця швидко знаходять посередники, а якщо зовсім пощастить — то безпосередньо колекціонери, люди багаті та зацікавлені. Номер танка ідентифікується за відповідними архівами і далі вже від спритності самого копача залежить — загриміти у вириту яму з проламаною головою чи все-таки отримати гроші за координати місця знахідки. Трапляється, що одне не виключає іншого.

Сторінки горталися швидко і фізична праця ось-ось мала відновитися. Такого роду технікою раніше Богданові цікавитись не доводилося, адже імовірність знайти її дорівнювала нулю. Якщо танкові баталії окремих битв Другої світової обліковувалися тисячами машин з кожного боку, то кількість танків Першої світової взагалі можна було перелічити на пальцях. Навіть без Вікіпедії Богдан упевнено міг сказати, що перші, з сучасного погляду потворні танки мали лише дві держави — Англія та Німеччина. А два чи три боя, у яких ці машини брали участь, були розписані істориками з такою пунктуальністю, що годі було сподіватися бодай на один забутий екземпляр.