Алексей Волков - Вовчий місяць

Братове помешкання він залишив ще затемна, щоб виключити найменший ризик. Хтозна? Нагрянуть зрання або вирішать постежити. Хоча, навряд. Якби ж то сам був новачком у подібних справах… Достатньо раз глянути, яким став Василь, щоб спрогнозувати дії тих, хто вирішив на нього наїхати. Куди таке подінеться? Повне чмо. Хто за нього стане? Відведена Василеві роль була елементарною, ба — навіть примітивною. Але навіть за такого розкладу доводилося переживати чи той упорається.

Нагадування з боку шлунку ставали чимдалі нав’язливішими і, проминувши «Мак-Дональдс», де можна лише стояти, Денис увійшов до кафешки з зачовганою назвою «Затишок». Втім, усередині й справді було затишно. Всівшись у темний закуток, він замовив солянку й простяг ноги. Зараз «вкинути» щось гаряче, бо потім не знати коли.

Простий до примітивного план дій не викликав у нього особливого хвилювання, й однак на душі чомусь було важко. Втім, хіба може там панувати спокій, коли збираєшся додати до свого особистого списку два зайвих трупи? Навіть якщо там вже налічується п’ятеро…

Чого вони постали саме тепер? Денис рідко згадував людей, яких довелося убити. Хоч іноді, як то кажуть, накочувало, переважно «по п’яні». Першим значився той, через кого усе почалося. Через кого усе життя його зробило такий кардинальний поворот. Ігор був старший на три роки. Красунчик і розумник, від якого божеволіли дівки, що звик тримати себе вище за усіх. Так вже розпорядилася того вечора доля, що цей «аленделон» місцевого масштабу перейшов усі межі, поглузувавши привселюдно не лише з кількох таких як Денис, а й з двох його друзів, батьки яких були відповідальними «шишками», а отже самі хлопці вважали себе мажорами і претендували на законну повагу. Вони й підбили на розправу, хоч сам Ігор водив дружбу із ще старшими й крутішими хлопцями, які могли за нього постояти. Переклинило того вечора усіх трьох, проте старався насамперед Денис у бажанні довести приятелям, що відсутність мажорного статусу з лихвою компенсується особистими якостями. Довів. А коли зранку з’ясувалося, що Ігор помер у лікарні, а дія алкоголю скінчилася, зрозумів подальші свої перспективи і вдарився у біга. Та куди втечеш з підводного човна?!

Допоміг Бабашов, його тренер із боротьби, що мав до хлопця симпатії. Впавши на коліна, Денис наплів йому, що вбивали якраз мажори, а він надурняк потрапив, і от тепер їх батьки витягатимуть, а напівсироті світить роль цапа-відбувайла. Бабашов повірив і, усвідомлюючи де живе, добре уявив подальшу долю хлопця, що залишився з матір’ю та меншим братом. Сам будучи добряче тертим калачем, наставник зумів знайти людей, що допомогли переправитись у Казахстан, який на той час вже був окремою державою. У суцільному безладі дев’яностих вдалось загубитися.

Ще під час втечі й тиняння казахськими вольницями молодий, одначе прудкий, хлопець зійшовся зі старшим чоловіком на прізвисько Алтин, що чистив поїзди, безперервно подорожуючи. Розбитний помічник стався злодієві у нагоді, проте Денис вчасно зрозумів, що це не його. А коли уздрів, що старший подільник дурить, ділячи здобич не по-братськи, терпіти не став. Алтин першим схопився за ніж, та перевага однаково була на боці Дениса. Отримана ж у двобої невеличка рана не становила особливої загрози, проте спричинила втрату контролю над собою…

Убивство двох наступних також не планувалося заздалегідь. Напевне, саме з цієї причини сумління не мучило його безпосередньо перед вчинком, адже часу, щоб наважитися, завжди було небагато. Осівши на одному з базарів і займаючись контрабандними товарами, Денис вже мав певний достаток і навіть міркував, як би перетягти сюди маму та брата, які досі найменшої гадки не мали, де він і що з ним. Двоє «залітних» виявилися конкретними лохами, хоч і самі мали бажання «нагріти» нових компаньйонів, а ставки виявилися такими, що Денис не вагався. Лохів розстріляли з пістолета і надійно заховали трупи. Зробити найважливіше довелося власними руками, адже на двох приятелів, новачків, покладатися було небезпечно.

Потім закрутилося… «Залітні» також мали «дах» і на якийсь час довелося зникнути. Та засвоївши місцеву специфіку, Денис невдовзі знову повернувся «на казахи». Країна ж велика. Щоправда, перед поверненням довелося постаратися і на російській території, навісивши на себе ще один труп. Так уже склалося. Через дурницю. Дільничний в одному містечку виявився кмітливим, прискіпливим та охочим до грошей. Проте Денис вдіяв якнадійніше.