Алексей Волков - Гра у три руки

кщо ти здатна заробити за день удвічі більше, ніж вартує авто коханого, то важко спромогтися дихати з ним одним повітрям. Ні, спробувати цікаво і навіть приємно. Проте кінець завжди незмінний, і йому не спроможні запобігти ні важливі спільні уподобання, ні змістовний секс, ані загальнолюдські симпатії, замішані на гнітючому відчутті самотності у непривабливому світі.

Саме такі життєві розклади і змусили Ірину звертатися напередодні Нового року невідомо до кого з більш аніж дивним та водночас банальним проханням. Він стояв у вітрині салона мобільного зв'язку і дивився на неї. Звідки тут узявся художньо виконаний манекен, можна було лише здогадуватись. Ясні очі вбраного у дідморозівську шубу бовдура зустрічалися поглядом з кожним відвідувачем салона, обіцяючи новорічні дива. Тримаючи коробку наперед себе, вона наблизилась упритул.

Нічого не скажеш, красень... Ця жінка давно вже звикла робити сама для себе і дива, і подарунки. Ні, не те що бракувало бажаючих. Просто їхні матеріалізовані знаки уваги завжди викликали криву й дещо зневажливу посмішку хоча б з тієї причини, що дарувальники незмінно мали щось на меті. А подарунок по-справжньому цінний, якщо він — від душі, з власної потреби.

Смартфону в коробці якраз і була призначена роль новорічного подарунка самій собі. Такого приємного, святкового, радісного. Щойно це відбулося, проте на душі не розвиднілося. Навпаки, Ірина з острахом відчувала наближення чергового «депресняку», такого невчасного з огляду на календар. Та й чи варто очікувати від загнаних у блискучий корпус мікросхем поліпшення душевного стану, не кажучи вже про диво?

Ірина не була сентиментальною жінкою, проте мала схильність до раптових душевних поривів — безперечно. А Новий рік, що не кажи, свято, призначене викликати особливі асоціації навіть в останнього бандюгана у цьому місті. Та й не тільки у цьому. Манекен головного новорічного персонажа дивився радісно і весело у самісінькі очі. Нормальний рекламний хід. А при згадці про календар несподівано уявилося, що це не псевдо-персонаж, а той, кого вона бажає бачити. Сто грамів коньяку, пропущених нашвидкуруч на корпоративній вечірці, доробили свою справу, і перед нею наче насправді стояв отой єдиний, чий подарунок мав би бути найреальнішим, найноворічнішим і найбажанішим.

«Я хочу попросити у тебе в Новому році чоловіка. Ні, навіть не у сімейному розумінні — просто чоловіка. Гідного, нормального. Справжнього мужчину, здатного хоча б стабільно перебувати поруч, розуміти і приймати рішення, як личить чоловікові. Хіба ж я на це не заслуговую?»

Думка прийшла й пішла швидко, навіть миттєво. Чи встиг би він почути, якби був справжнім? Той, хто хоче, — почує завжди. Бовдур продовжував дивитися, наче й нічого не сталося, наче така жінка, якою вважала себе Ірина, не ощасливила його довірою взяти участь у власній долі. Проникливі очі манекена й не збиралися подавати знаку, що прохання почуте. І тоді її думки сягнули вище — до Діда Мороза справжнього, якщо такий існує. Повторювати все спочатку навряд чи було варто. Той, хто хоче почути, — почує завжди.

А смартфон виявився таки справжнім дивом. Давно вже пора його мати, та на себе завжди бракує часу. Вона розрізала упаковку і заставила нову сім-карту. Ота стара, зачовгана з її телефона ніяк не в'язалася з новою «іграшкою». Та й оператора здалося б змінити — МТС «дістав по повній програмі». Апарат швидко завантажився. Куди зателефонувати? От би витягти й із себе самої отой старий затертий чіп, який нахапався вірусів, непотрібних номерів й глючить у найнедоречніші моменти...

Неможливо. Не вийде, хоч як крути.

А шкода.

Настрій упав зовсім. Пік нового «депресняку» мав збігтись із межею двох років. Раптом не захотілося нічого. Взагалі нічого. Краще б отак: прокинутися завтра і опинитися вже на роботі. Не реально. Туди — аж десятого січня. Куди подітися? Як не збожеволіти?

Тишу розколов старий телефон. Альбіна. Так би мовити, подруга.

— Ну...

— Що — ну?! А де ти є?

— Вдома.

— А чому? Котра година?

— Скоро восьма.

— Нормально... Невже ми ні про що не домовлялися? Валерій телефонував. Він уже набрав суші і їде. Трохи у «корках», але зараз буде. Про тебе питав.