Алексей Волков - Гра у три руки

— Я рада. Просто щаслива, що він питав про мене. От від самого ранку мрію почути це — віриш?

— Чого ти заводишся? — не зрозуміла Альбіна. — Він увесь день справді питає. Конкретно запав мужик. То ти будеш? Що йому сказати?

— Алю... — протягнула Ірина, заплющуючи очі, — скажи мені чесно, тебе саму цікавлять суші як такі?

— Мене... — розгубилася та. — Власне, мені однаково...

— То скажи, нехай запхає їх собі у задницю. Мужик, блін... Усе. З прийдешнім Новим Роком і щастя вам усім!

Ірина вимкнула телефон. Зовсім. Бо Альбіна зараз телефонуватиме ще. Потім дасть її номер Валерію, і той візьметься до справи власноруч. Манекен із київстарівського салона виник в уяві знову. Дідька лисого! Не зійде моє замовлення тобі з рук отак на халяву! Думаєш, поїду, наїмся «сушів», потім потрахаю з місяць цього козла з фарбованим волоссям та педікюром, — і вважатимемо твої зобов'язання виконаними?! Хріна собачого! Справжнього мужика давай, інакше з тебе дід Мороз такий самий, як із мене черниця.

Вона вклалася перед телевізором, який, здавалося, не надто ліз зі шкіри у намаганнях розрадити примхливу господиню, розуміючи, що за півгодини вона вже спатиме. Довелося ще прогулятися босоніж до кухні та влити у склянку йогурту. Все. Спати. Інакше за годину їй захочеться трощити елітні меблі, яким не виповнилося ще й року. Зараз. Усередині також вляжеться, і тоді буде змога заплющити очі. А завтра сісти за комп та розписати відрядження для дилерів. О-о... на півроку вперед. Для цього постійно бракує часу, і вирішувати доводиться в останню мить. Ось на що витратить час.

Новий смартфон ледь помітно блимав синім поруч на тумбі. Його можна не вимикати, адже цього номера ще ніхто не знає. Отже, не збудить. Хіба б Дід Мороз рвучко взявся до справи, тоді... Ну, звісно, задля такого не гріх і прокинутися. Вона стишила до мінімуму звук телевізора, збираючись заснути під нього.

Ніхто не зателефонує.

Ніякого «Дідмороза» нема. Сподіватися щодо цього, як стосовно всього іншого, можна тільки на себе.

Тому вона знову розплющила очі й узяла смартфон. Несправедливо буде, якщо цієї ночі ніхто ним не привітає. Старий телефон — у другій руці. Увімкнути його лише на хвилину-дві. О Боже! Шість пропущених дзвінків. Один від Альбіни і п'ять з незнайомого номера. І есемеска, також від неї.

Як знаєш, подруго, я дала твій номер. Пристав з ножем до горла. Розбирайся сама. На другий раз не стріляй очима.

Отже, інші дзвінки — від Валерія. Пішов ти!.. Джипер сраний.

Вона поглянула на свій новий номер і набрала його на старому телефоні, замовивши написання смс-повідомлення; а коли з'явився курсор, не довго думаючи, написала:

Знаю, що ти є. Знаю, що тобі неймовірно важко. Будь ласка, тримайсь. І хай тобі щастить у Новому році! Думаю про тебе. Бережи себе. Я з тобою.

Повідомлення відправлене. Зараз, у Новорічну ніч, коли мережі перевантажені, есемески надходитимуть із величезним запізненням — може, за дві години, а може, й за три. Вона вже спатиме і не прокинеться. Зате завтра прочитає її на дисплеї нового смартфона. І відчує приємність — так, ніби хтось справді відправив їй цей нехитрий текст. Той «хтось», кого ще належить обрати бовдурові у червоній шубі. У цьому світі потрібно дбати про себе самій. А «Дідові» необхідно просто допомогти, раз він уже зовсім «мишей не ловить». Усе.

Але вимкнути старий телефон Ірина не встигла. Знову засигналив той самий номер — шостий раз. Той, що мав би належати Валерію. А якщо не йому? Якщо раптом УЖЕ ВІДБУЛОСЯ?! Та відразу ж надійшла смс із того самого номера. Ну ось, зараз дізнаємося. Все-таки Валерій.

Ірочко, візьміть трубу! Мені треба сказати вам у новорічну ніч щось конкретно важливе.

Її ненакладні нігті швидко забігали по клавішах, відповідаючи наполегливому кавалерові:

Мені також: не мастіть суші приправами, бо пектиме.

Вимкнула телефон. Затримка не відігнала сон, який наново почав огортати з неабиякою силою. Хоч із цим пощастило! Очі заплющилися до ранку.

авірюха вила так, що дивно було не прокинутись. Оце так Новий рік! Нічого собі. Вона вилізла з-під ковдри і вимкнула телевізор. Сон злетів швидко. Голова не боліла, й у всьому тілі відчувалася виспаність. У квартирі тепло, і це лише підкреслювало некомфорт за вікном. Увімкнувши чайник і плюснувши з крана в очі, Ірина заходилася готувати каву. Як же класно, коли людиною керують розумні думки!