Алексей Волков - Вовчий місяць

— Що це за вистава? — не зрозумів Богдан.

— Чому ж вистава? — образився представник. — Звернення до виборців. А вам — офіційна пропозиція. Лідером повинен бути найсильніший, найкращий. Ви це довели. Стали самотужки проти того, що ми збираємось здолати — проти корупції, тупих чиновників, несвідомої частини населення, яка дозволяє себе зомбувати. Це стосовно ваших можливостей. І разом з тим ви стали публічною людиною — це хороша нагода. Ви відомі у цілій країні та за її межами. Міністрів знають не усі. Богдана Варибруса — кожен. Для людей ви зараз герой, і нехай вас не коробить така термінологія. Якщо хочете — національний герой. Той, хто переміг систему. Той, хто не дався. Суть вловлюєте? Отже, ваше реальне місце там. І перешкодою може бути лише ваше нерозуміння.

— Швидше, навпаки, розуміння, — криво посміхнувся Богдан. — Маріонетка потрібна, чи не так? Відомий механізм. Знайдіть собі іншого. Моя ж участь у чужих іграх скінчилася. Досить.

— Щось подібне, чесно кажучи, я й очікував почути, — хитнув головою співрозмовник. — І навіть не здивований. Тільки скажіть мені, пане Богдане, якщо отак просто, не кидаючись гучними словами, то ви є тим, хто завжди розуміє, чого хоче, знає що робить, і схильний гнути свою лінію до кінця. Ви ж не заперечите цього?

— Ну, припустимо, — згодився Богдан. — До чого ви хилите?

— А до того, що в даному випадку почате не завершене. Попри згадані заслуги, якщо розібратися, усе, на що ви спромоглися — лише вціліти, залишитись живим. І то ще не факт, що комусь із учасників механізму, який намагався вас використати, не стукне раптом у голову, що навіть у теперішньому статусі ви несете у собі загрозу і краще все-таки без вас, аніж із вами. Може таке бути? Чому ні… Ніхто ж із ваших кривдників особливо не постраждав. Рейвах був великий, не заперечую, але усі, хто вас давив і не додавив, зачувши смалене, наче хробаки, розлізлися по теплих закапелках. Справу вашу визнали сфабрикованою, але хто за це відповів? Реально сидять лише двоє цапів-відбувайлів, виконавців ліквідації Бакули. Уся ж ланка «оновилася», набула інших форм і працює далі. Не змінилося нічого. Тому завтра «нірванським стрільцем», образно кажучи, матиме усі шанси стати хтось інший. Запросто.

— Це його проблеми, — знизав плечима Богдан. — Я своє відбув. А суспільство не змінити, ви прекрасно розумієте. Це утопія.

— Його справді не вдасться змінити, доки здатні на це люди думатимуть отак, як ви зараз, і уникатимуть брудної та невдячної роботи. Загальновідомо, що у нас ідуть «у владу» виключно з метою стати ближче до корита. А отакі, як ви, котрі справді могли б докласти зусиль і спробувати щось змінити… Втім, давайте, не зачіпатимемо глобальних питань про долю країни. Ваша конкретна справа не доведена до кінця. Ніхто не відповів за смерть вашої матері, а винних — дай Боже. Хтось же уздрів у вашій особі найкращий спосіб швиденько ліквідувати отого «прища на чолі», який невчасно вискочив, так би мовити, перед самим весіллям… А інакше й не скажеш. А решта, що тупо кинулися виконувати, думаючи лише про теплі крісла під власними дупами, і кого не хвилювало, стріляла ця людина у виставковому центрі чи ні. Порахуйте, скільки їх?

Богдан мовчав, обмірковуючи почуте, а той продовжував тлумачити:

— «Стрілець», як явище, — свого роду індикатор. Глобальні причини, яких ніхто не хоче бачити, спричиняють локальні наслідки, які навпаки помічають усі. Коли таке стається, одразу проявляється потворність системи і те, що ми живемо неправильно, вилазить боком. Зауважте, у даному випадку ми говоримо лише про одну вертикаль, яка займається такою вузькою справою, як затримання злочинців. А те ж саме, до дрібниць, відбувається в будь-якій іншій галузі суспільного устрою, хоч куди глянь. І якщо, приміром, біля якогось європейського посольства завтра просяде, скажімо, гілка метрополітену, поступить аналогічний наказ згори здохнути, але миттєво зліпити і зализати, щоб очі не муляло. І тупі виконавці, тримаючись за портфелі, гнатимуть народ під землю, не замислюючись, скільки людей при цьому може загинути під завалами. З цим у нас просто: потім запишуть до героїв — і усе гаразд. А війна? Скільки «гарматного м’яса» за ці роки загинуло лише через чиюсь тупість, ненажерливість та бажання попіаритись? Скільки грошей відмито та портфелів набуто ціною людських життів? І масштаби цього безмежжя зростають у геометричній прогресії. Ви осягаєте суть? Ось вона, ця «гідра», нечисть, корупція — назвіть як хочете. Явище, з яким не бажають боротися навіть ті, хто міг би. А на місці нового «стрільця», до речі, цілком реально може опинитися ваш син, який також у цій країні живе. Чому ні? Той, за якого ви ладні були життя віддати. А вас на той момент, не виключено, вже не буде серед живих. Усі ж смертні… Що, ви й тепер скажете — «його проблеми»? Ні? Хто ж його захистить? Зробіть це зараз, наперед. Змініть щось, адже маєте таку нагоду. І нехай ваш син живе у цивілізованій країні, а не тій, яка у Європі лиш на папері.