Алексей Волков - Вовчий місяць

— Акція… — прохрипів у трубку. — Акція… Чия, с-суки? Сам би не зміг. Хтось навчив. Із доброзичливців… Так, в’язати! І до найближчого відділку. Ні, до четвертого. І крапка. Та не усіх, дурню, тільки Варибруса! Решту пальцем не зачіпати. Потім скажемо, що їм наснилося, нехай засруться.

— З адвокатом? — єхидний тон свідчив, що звертання не сподобалося.

— З яким адвокатом? На хрін адвоката. Спецназ — і до буса його. Ну, не стій!

— А як від’єднати? Відчуваю, браслети у них такі, що зубами не перекусиш. Та й не дасть. Навмисне вчепився, щоб самого не забрали. Обох тягти доведеться. А як не схочуть? Пакувати й адвоката?

— Ні, схочуть. Для цього прийшли. Давай. Ввічливо так.

— Тоді на біса спецназ?

— Чекай. От, паскуди… А отой… Кого це знімають? Де я цю морду бачив?

— Охоронець «Нірвани», той, що вижив. Інтерв’ю дає, що цього хріна там не було. І не стріляв. Хтось інший. На цілу Європу заявляє, гидота недобита…

— Акція. Голову даю на відсіч — акція… Тільки чия? Хтось із ближчих, той, хто у курсах. Справді, не можна… Так. Будь на лінії…

Тремтячими пальцями у паніці набирав і ніяк не міг натиснути кілька кнопок, а згори вже «обривали» телефон, та він не звертав на це уваги, хоча й звик перед начальством стояти «на задніх лапках».

— Так, увага! Мовчи, усе знаю. Мовчи, я сказав, і слухай. Значить, виконавців ліквідації Бакули взяти негайно. І не дай Боже, щоб хтось кудись подівся! Доказову базу у повну готовність. Одразу офіційно доповісти нагору. Ні, вже доповісти! Зараз! Немає ані секунди. Виконуй!

Зрештою, озвався телефон у кабінеті, той, що стояв на столі. Ого… Ну, це вже серйозно, якщо так. Отже, більше нічого зробити не вдасться. Те, що за секунду доведеться почути про власну відставку, не викликало найменшого сумніву. Кожен, хто стояв вище, також намагався у хвилини, що залишилися, врятувати свою задницю. Але він устиг перший. Нічого. Усе звалять на покійника — нехай Бакула париться, йому тепер однаково. Ну, і на того, звісно, хто рекомендував його всупереч іншим думкам. Перекинути на іншу вертикаль, нехай там риють. А посада — ніхто й не мав ілюзій, що вона вічна. І так достатньо встиг…

Черговий наряд на розі Саксаганського та Злуки з’явився аж за годину. За цей час Богдан привселюдно перед камерами передав адвокатській конторі генетичний матеріал, журналісти встигли поспілкуватися з сином та колишньою дружиною підозрюваного, а представник компанії мобільного зв’язку оприлюднив сеанси виходів Варибруса в інтернет, здійснені з лісового пагорба поблизу села Балащин, які в часі збігалися з кривавим подіям у виставковому центрі.

Лише після цього зреагувала система. Гудіння прокотилося натовпом, коли з вулиці Злуки виплив поліцейський УАЗик, що належав четвертому відділку.

— Ну ось, схоже «нагорі» оговталися… — лихословили особливо компетентні.

— А доти пернути боялися!

— Отак і Крим просрали!

— І Донбас!

Двоє молоденьких поліцейських, втягуючи голови у плечі, наблизилися до лафета. Лейтенант відрекомендувався і запитав інтерполівця про причину виклику наряду. Зрештою усе пішло своїм ходом. Молодший стояв позаду, кліпаючи, й думав про те, що якби місяць тому хтось сказав, що удвох з Миколою «нірванського стрільця» та ще й на розі Саксаганського і Злуки братимуть — нізащо б не повірив.

Переглянувши паспорт Богдана і звіривши фото, старший ознайомився з особою адвоката й запропонував обом «проїхати». І це не змигнувши оком, наче усе життя розрулював подібні ситуації. З не меншою спритністю у ті ж хвилини на інших кінцях міста «в’язали» двох безпосередньо винних у смерті старшого слідчого Центрального Департаменту з особливо важливих справ полковника Бакули, а речник Шендерук перечитував перед виходом в ефір щойно роздруковану заяву про майстерно розроблену операцію з розкриття корупційного угруповання, яку мало не зірвала передчасна поява на світ справжнього Варибруса. Насправді ж усе трималося під контролем і не обнародувалося лише через секретність для найповнішого викриття членів угруповання, що займали високі посади у державному устрої країни.

Останні рухи гримерки щіточками та пензликами по обличчі — і вмикається світло у студії. Грим не зменшив розгубленості Шендерука, який, смикаючи вусами, більше переймався власною долею, ніж тим, щоб виглядати переконливим на екрані. Очі ще раз пробігли по списку організацій, які «сприяли», і де останнім номером числився невідомо з якого боку приплетений Міжнародний Комітет боротьби із кіднепінгом, що за реальними та невідомими йому розкладами мав би навпаки стояти найпершим.