Ростислав Самбук - Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко

— Я правильно розумію вас? — втрутився Шульга. — Вранці допитуватимемо Балабана?

— Так, звичайно. Треба взятися за цього «домушника».

… Льоха з цікавістю дивився на цих двох нових начальників у цивільному. Безперечно — начальників, сюди, в тюрму, не начальників не пускають, а це начальство і, певно, досить високе, бо один уже літній і тримається владно, а другий — сухий, очі пронизливі, наче зазирає тобі в душу — що ж, зазирай, а чи що побачиш?

Балабан сів на запропонований йому табурет. Під грудьми йому замлоїло: що їм треба? Справу його в прокуратурі довели до кінця, скоро суд, а тоді — знайоме життя в колонії, не можна сказати, щоб розкішне, але у них своя «братія», і можна якось перекантовуватись…

Балабан запитливо глянув на цих двох.

Старший, трохи лисуватий, закурив і підсунув Балабану дві пачки — сигарети з фільтром і цигарки «Любительські». Балабан витягнув довгу сигарету вищого гатунку, прикурив і пустив дим під стелю — таких сигарет не курив давно, навіть у прокуратурі, не кажучи вже про районного міліцейського жмикрута, частували тільки «Паміром». Що ж, більше начальство — і сигарети кращі.

— Гарні сигарети? — запитав його полковник.

Балабан схвально кивнув і скоса зиркнув на пачку. Це не пройшло повз увагу Козюренка.

— Візьміть ще, — запропонував. — Чи вам більше до смаку оці? — підсунув «Любительські».

Балабан зневажливо відштовхнув цигарки.

— Коли вже нема іншого… — пояснив. — Не накурююсь я ними, й дим не той. Кислий.

— А я іноді курю, — заперечив Козюренко, — для різноманітності.

Льоха подивився підозріло: чи не знущаються з нього?

— Отже, — уточнив Козюренко, — ви твердите, що останнім часом, принаймні перед арештом, не курили цигарок «Любительські»?

— Ні.

— А серед ваших знайомих були такі, що курили «Любительські»?

Якась іскорка майнула в Балабанових очах: згадав Семена і вузьку червонувату пачку в його руках. Але відповів твердо:

— Не пригадую.

— Подумайте.

Балабан на мить замислився і знову похитав головою.

— Ні, не знаю.

— Негарно, Балабан, виходить, — перехилився до нього через стіл Козюренко. — Ви твердите, що під час крадіжки в квартирі Недбайла розбили вазу. І що на цій квартирі були самі. Як же ви можете пояснити той факт, що на тумбочці, де стояла ваза, знайдено погашений об неї недокурок цигарки «Любительська»?

Балабан знизав плечима.

— А може, хтось зайшов після мене? Я двері не зачиняв…

— Зайшов, посидів, спокійно покурив, нічого не взяв і пішов собі… Не робіть з нас дурників, Балабан!

— Чого б це я робив… Такі приязні й великі начальники!

— Не блазнюйте! — перебив його Козюренко суворо. — Експертизою встановлено, що «Любительську» цигарку в обікраденій квартирі курили не ви. Курила людина із зовсім іншою групою крові. І ви знаєте цю людину.

Балабан притиснув руки до серця.

— Я був сам, — мовив якнайпереконливіше. Подумав, що якась там група крові — це ще не доказ. Ти виклади на стіл козирі, тоді розмовлятимемо, а так… Він нічого не скаже, поки є найменша можливість відбрехатися, бо якщо вийдуть на Семена, докопаються до пістолета, а це вже…

У Балабана мороз пішов поза шкірою.

— Так, громадянине начальнику, я взяв квартиру сам, і ви мені більше нічого не пришиєте.

— Припустімо, Балабан, що я вам повірив, — полагіднішав Козюренко. — Тепер скажіть мені, де ви ночували, коли залишалися в місті?

Очі в Льохи забігали: невже вийдуть на сестру? Він закопав у неї у погребі металеву коробку з-під льодяників, а в ній — його пайка, п'ять тисяч карбованців. Тепер він житиме однією надією, що скрашуватиме його важке й одноманітне життя в колонії, — порозкошувати на ці п'ять тисяч, коли вийде на волю.

Відповів, віддано й чесно дивлячись просто в очі Козюренку:

— А на вокзалі… Іноді в парку… — не збрехав, бо саме там провів одну ніч. — У парку молодь на ніч намети ставить, вогнища розпалює. Візьмеш пляшку, приб'єшся до компанії. І тепло, і весело.

— Отже, знайомих і родичів, у яких ви могли б зупинитися, в місті нема?

— Нема, — похитав головою Балабан.

Полковник покликав конвоїра. Балабана вивели.

— Що скажете, Якове Павловичу? — запитав Шульгу.

— Треба починати з Городянки. Крутить Балабан, і щось за цим криється.

— Гаразд, мабуть, ви маєте слушність, майоре. Викликайте машину — і до Городянки. А я спробую показати Балабана сержантові Омельченку. Стріляв, правда, в Стаха не Балабан. І все ж непокоять мене ці «Любительські». Можливо, збіг обставин, але як на гріх, то й граблі стріляють…