Ростислав Самбук - Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко

Климунда хотів тікати, однак ноги йому знов підломилися, і він сів на сходах, спершись рюкзаком на бильце. Поклав пістолет на коліна і втупився у два тіла, що непорушно лежали біля його ніг. Раптом відчув на собі десятки поглядів, немов у всіх кутках вітальні причаїлися маленькі сиві чоловічки, чекаючи, коли він ступить перший крок, щоб вискочити із своїх схованок і накинутися на нього. Климунді навіть здалося, що холодні пальці вже вчепилися в горлянку. Йому перехопило подих, і він заскиглив тонко й жалібно.

Та ні дог, ні його господар не рухалися, з кутків теж ніхто не виходив, і Климунда заспокоївся. Намацав цигарки в кишені, затягнувся кілька разів жадібно, загасив цигарку об сходинку, обпікаючи пальці, і цей біль примусив його остаточно отямитись. Заховав пістолет до зовнішньої кишені піджака, підібрав недокурок і, переступивши через тіла, вийшов на залиту сонцем асфальтовану доріжку.

Хвіртка тепер була не замкнута. Спиридон визирнув, зачекав, поки зникли якісь двоє перехожих, і попрямував до вулиці, де стояв «Москвич».

Іваницький завів мотор, ще здалеку помітивши Климунду. Спиридон плюхнувся на заднє сидіння, і Омелян, ні про що не запитуючи, рвонув машину.

Іваницький весь час дивився в дзеркало, чи не переслідує їх хтось. Та вулиця була порожня. Лише далеко позаду виринула з-за повороту вантажна машина.

Омелян круто взяв праворуч, обігнав тролейбус і вискочив проспектом до мосту.

Тільки переїхавши його, Іваницький порушив мовчанку:

— Я бачу, в тебе порядок…

Климунда схопився за спинку переднього сидіння, гаряче видихнув у вухо Іваницькому:

— Убив я його! Розумієш, убив…

Омелян крутонув руль, ледь не попавши під колеса важкого грузовика. Вирівняв машину, притиснувся до тротуару й зупинився. Обернувся до Климунди.

— Ти що, збожеволів? Кого вбив?

— Обох… професора й пса… — Побачив, як поблідли щоки в Іваницького, і це чомусь заспокоїло його, надало впевненості. Вів далі, наче йшлося про щось буденне, не варте особливої уваги — Він повернувся невчасно, професор… Дог кинувся на мене… Я стріляв… а потім ударив руків'ям професора по голові.

— Оце вскочили… — розгублено вимовив Іваницький. — Що ж тепер буде?

— Нічого не буде. Ти завжди перебільшуєш.

— Дай боже! Вбивство професора — підніметься вся міліція!

— Шукай вітра в полі.

Іваницький пильно зиркнув Спиридонові у вічі.

— Ти не наслідив там?

Климунда обмацав кишені. Переклав пістолет до внутрішньої, дістав рукавички, для чогось натягнув на ліву руку.

— Спали, — наказав Омелян, — рукавички спали, а пістолет викинь у річку. Сьогодні ж. — Подумав трохи й додав — Зустрічатися не будемо. Негайно бери відпустку і катай на Чорне море. Ікони склади у валізу й візьми з собою. Здаси в камеру схову — так надійніше.

— Які ще будуть вказівки? — в тоні Климунди відчувалася зверхність. Він уже трохи оговтався від страху і вважав, що має право на першу роль. — Нікуди мені не хочеться їхати.

Сказав так, аби тільки заперечити Іваницькому, бо й самому кортіло якнайшвидше сісти у літак — щоб бути далі від котеджу, обплетеного текомою, від тих двох тіл біля сходів, від міліції, яка сьогодні ж почне розслідування.

Омелян не звернув уваги на його заперечення.

— Напишеш мені в Піцунду до запитання — ось яка остання вказівка. Я буду там через тиждень. Повідомиш, де зможемо зустрітися.

Климунда поплескав по рюкзаку.

— Скоріше б сплавити оцей мотлох.

— Це вже моя турбота. Ти зрозумів мене?

Климунда невиразно промимрив щось у відповідь. Іваницький зупинив машину.

— Тримай, — подав Спиридонові руку. — І я тебе прошу: не сип грошима на курорті. Міліція завжди принюхується до таких.

— Угу… — Климунда й сам знав це. — Ти куди зараз?

— Поставлю машину в гараж… — Іваницькому чомусь не хотілося казати, що вже п'ятий день, як він перебуває у відрядженні в Москві — прилетів уранці літаком і повертається через дві години. Про всяк випадок — залізне алібі, квиток в обидва кінці йому взяв один московський приятель, і прізвище Іваницького не значитиметься у списках пасажирів. Ось тільки непомітно поставити машину в гараж…

«Москвич» рушив, Климунда зиркнув йому вслід, закинув рюкзак за плечі і подався додому.

Ввечері того ж дня, коли вбили професора Стаха, слідчого з особливо важливих справ Романа Панасовича Козюренка повідомили: експертиза встановила, що вбивця стріляв з пістолета, який належав колись сержантові Омельченку. А ще через кілька хвилин майор Шульга доповідав полковникові про наслідки своїх пошуків.