Ростислав Самбук - Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко

Козюренко хмурився. Шульга не міг сказати нічого втішного. Розшуки його зайшли фактично в глухий кут. А перший постріл пролунав! Та ще й як!

— Погано, майоре, — констатував Козюренко і, побачивши, як знітився Шульга, трохи підсолодив пілюлю: — Але у випадку з пограбуванням таксиста ви діяли винахідливо. Я включаю вас у склад своєї групи, — закінчив несподівано.

Шульга приготувався до розносу, чекав навіть адміністративних висновків, і раптом таке… Проте нічим не виказав своєї радості, мовив стримано:

— Дякую, хоч я не виявив…

Роман Панасович зупинив його коротким жестом.

— Не розводитимемо церемоній, майоре, справа не терпить зволікань — пістолет може вистрілити вдруге. Хоч я особисто дотримуюсь іншого погляду. Бо злочин незвичайний і грабіжники розраховують на великі гроші, — визнав за можливе пояснити. — З колекції професора Стаха викрадено найцінніші ікони — отже, злодій або ж був добре поінформований про розташування ікон, або сам розуміється на мистецтві.

— У людини, яка мало не вбила сержанта Омельченка, — скористався з паузи Шульга, — тверда рука. Гадаю, професіональний злочинець.

— Усе може бути, — невизначено відповів Козюренко. — Це нам і треба з'ясувати, і почнемо ми, майоре, з вивчення кола людей, вхожих у дім професора. Треба встановити також осіб, які побували випадково там останнім часом.

Козюренко почав викладати Шульзі план, як це краще зробити. Та його перервав телефонний дзвінок. Поклавши трубку, пояснив:

— Капітан Запорожцева — у неї якась нагальна справа.

До кабінету зайшла схожа на дівчинку вродлива жінка, зовні нічим не схожа на міліцейського капітана. Біляве волосся відтіняло її широко поставлені зеленкуваті очі і свіжі губи. Молодіжна блуза з картатою краваткою і широкий пасок з блискучою пряжкою, яким вона туго затягувалася, ще більше підкреслював її дівочу фігуру.

Полковник Козюренко вийшов з-за свого великого полірованого столу і підсунув Запорожцевій стілець. Сів і сам.

— І яка ж у вас нагальна справа, шановна Людмило Костянтинівно? — запитав, пильно дивлячись на неї.

— Я зробила аналіз попелу, що злочинець залишив на сходах у будинку професора Стаха…

— Ну… ну… — засовався на стільці зацікавлений Козюренко.

Запорожцева поклала перед ним папірець.

— Хочу звернути вашу увагу, Романе Панасовичу. Понад місяць тому, точніше чотирнадцятого червня, на експертизу принесли недокурок цигарки «Любительська», знайдений на квартирі якогось Недбайла. Вульгарна квартирна крадіжка, — уточнила. — У будинку Стаха злочинець також курив «Любительську».

Козюренко помовчав кілька секунд, оцінюючи почуте. Повернувся до Шульги.

— Що скажете, Якове Павловичу?

— Я чув про цю крадіжку. Справу вів інспектор районного карного розшуку.

— Спасибі, — обернувся полковник до Запорожцевої, — за ваше дуже важливе повідомлення. Так, гадаю, дуже важливе. А вас, Якове Павловичу, прошу негайно знайти справу про цю крадіжку. Як ви сказали, — Недбайло?

Справу про крадіжку в квартирі Недбайла було вже передано до прокуратури. Шульзі довелося розшукати помічника районного прокурора, і за годину тека лежала на столі Козюренка. Полковник нетерпляче гортав підшиті в ній папери.

— Просто, — мовив невдоволено, — елементарно просто. Ніяких тобі клопотів. Міліція складає опис украдених речей, і список розсилають за призначенням. Десь через тиждень у Городянці пропонують одній жінці дешево купити каракулеву шубу. Вона купує, звичайно, показує приятелькам… Коротше, про це дізнаються в міліції, а там знають, що в списках речей Недбайла значиться каракулева шуба. Далі ще простіше: хто у кого купив, обшук на квартирі добре відомого міліції злодія-рецидивіста Олексія балабана, незаперечні докази вчиненого, зізнання Балабана — і крапка. Справу здають у прокуратуру і ставлять галочку — ще один злочин розкрито. Слідчого відзначають у наказі за добру роботу. А я б йому, сучому синові, — поплескав долонею по теці, — доганяку з попередженням. По-перше, частину речей не знайшли. Чому? Балабан запевняє, що продав на товкучці. Але ж бреше, не міг цього зробити. Товкучка для нього — смерть. А слідчий вірить йому… Вірить, бо так легше — не треба ускладнювати собі пошук… До того ж Балабан міг вчинити злочин не сам, а з кимось. Вони могли поділити речі. Можливо, ще один пройдисвіт гуляє на волі, а другий нарочито не виказує його — чи то із солідарності, чи з боязні, бо за групову крадіжку дають більший строк…