Ростислав Самбук - Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко

Але чого перешіптується отой майор з міліціонером, який порпається в комоді?

Ганна Кирилова нервово сплела пальці. І як вона могла забути про це? Так грубо помилитися!

Коли Льоха прителіпався одного вечора п'яний як чіп, вона обшукала його кишені й витягла гарного золотого годинника на ланцюжку. Такі годинники щойно увійшли в моду, їх носили на шиї замість медальйонів. Річ так сподобалася Ганні, що та вирішила залишити її собі. Лихий попутав. Усе одно не носила б сама і не дала б дочці.

А втім, чого вона хвилюється? Це ж брат подарував їй годинника. Хіба брат не може подарувати цінну річ своїй сестрі? Вона крадена? Що ж, Кирилова, звичайно, чула, що її двоюрідний брат відсидів якийсь строк за крадіжку. Але ж у колонії його перевиховали, і вона навіть не могла уявити собі, що ця річ — крадена.

Так вона й відповіла Шульзі, коли той попросив її пояснити, чий годинник і звідки.

Перед обшуком майор ознайомився із списком украдених у Недбайла речей. Був певен, що знайде щось у Кирилової — і його передбачення справдилось…

У кімнатах уже залишалося мало роботи, і Шульга доручив одному з оперативників оглянути погріб, до якого вів вхід просто з сіней.

— А ви не замислювалися над тим, — звернувся майор до Кирилової, — за які гроші брат міг купити такий коштовний подарунок для вас? Адже після звільнення з колонії він ніде не працював.

— Льоша сказав, що продав щось із своїх речей.

— Он як! — здивувався майор. — Ніколи не думав, що Балабан такий щедрий.

— Просто ви погано знаєте його.

— Скоро знатимемо краще! — пообіцяв майор упевнено. — Та мені здається, що й ви не до кінця знаєте його.

— Я люблю його, як рідного брата, — заперечила Кирилова. — А брат є брат… одна кров…

Тим часом з погреба виліз оперативник. У руках він тримав коробку з-під льодяників. Мовчки і якось урочисто поставив її на стіл.

— Ось, — повідомив коротко, — була закопана в погребі.

Шульга зиркнув на Кирилову: жінка аж подалася вся вперед, дивилася здивовано, й розгублено, і майор спочатку подумав, що Кирилова й справді бачить коробку вперше. Та не мав часу для психологічних вправ — присунув до себе коробку і зняв з неї щільно припасовану кришку. Підкликав понятих.

— Зверніть увагу, — показав, — коробку закопано порівняно недавно — не встигла заіржавіти. Бачите, на кришці тільки де-не-де іржаві плямочки…

Та понятим нецікаво було дивитися на кришку, зазирали в коробку, де лежало щось загорнуте в целофан. Зрештою, вміст коробки передусім цікавив і майора. Він не став випробовувати терпіння свідків — розгорнув целофан, і на стіл лягли акуратно навхрест заклеєні пачки грошей.

— П'ять тисяч карбованців, — констатував Шульга.

— П'ять тисяч! — раптом вигукнула Кирилова. — Невже справді п'ять тисяч?

Шульга обернувся до неї.

— Ви хочете сказати, що ці гроші не належать вам?

— Боже мій, п'ять тисяч! — схопилася за голову жінка.

— Ви не відповіли на поставлене запитання. Гроші — ваші?

Кирилова глянула на майора спантеличено.

— Якби ж були мої! Я хіба так їх сховала б! Це б мені до кінця життя…

Вона казала так щиро, що Шульга мало не повірив їй. Та вів далі сухо й офіційно:

— Громадянко Кирилова, звідки ви взяли ці гроші і з якою метою закопали у погребі?

Кирилова сплеснула руками.

— Я — закопувала? Навіщо б я закопувала?! — Нараз зміст усього, що відбулося, остаточно дійшов до неї, очі в жінки недобре засвітилися. — То він, — посварилася пальцем, — тільки він. І це називається брат! Адже сів — для чого тобі гроші, іроде поганий! Для чого, питаю я вас? — Вона обвела присутніх розпачливим поглядом, та, зрозумівши, що ніхто не співчуває їй, ображено стулила губи й сіла на стілець.

— А ви запевняли, що добре знаєте свого брата, — не стримався, щоб не дошкулити, майор.

Кирилова зиркнула на нього спідлоба і нічого не відповіла. Шульга швидко закінчив формальності, пов'язані з обшуком. Повідомив Кирилову:

— Самі розумієте, ми вимушені затримати вас, щоб з'ясувати всі аспекти справи.

Кирилова, не відповідаючи, кивнула, а майор роздратовано потер підборіддя: «чорт, як він сказав, — «аспекти справи»? І чому це людина іноді не вміє просто висловлювати свої думки?

… Козюренко сидів на дивані й зацікавлено гмукав, поки Шульга доповідав про обшук у домі Кирилової. Пройшовся вздовж кабінету, зовсім по-хлоп’ячому намагаючись ступати лише по лінії паркету, яка тягнулася вздовж килимової доріжки.