Єжи Данієль - Боротьба триває

— А ви хто? — насупився господар. — Теж з міліції? Вийшов, щось буркнувши собі під носа. Лісникова дружина стояла біля столу, безпорадно опустивши руки.

— Справа дуже серйозна, — звернулася до неї Томашевська. — І тільки ви можете нам допомогти.

— Ет, що я можу… І навіщо ви відіслали мого чоловіка? — Жінка поводилася незалежно, хоч ніщо не свідчило про її щасливе життя в цьому домі.

— Мова не йтиме про щось особливо значне, — сказала лагідно Єва. — Мені хотілося б тільки, щоб ви розповіли, по змозі докладно, що робив ваш чоловік з того часу, коли повернувся додому після крадіжки мотоцикла.

— А навіщо це вам? — не зрозуміла запитання. — Між іншим, не він украв, а в нього…

— Звичайно, не він. Тому-то й маєте розповісти, що робив ваш чоловік дома, коли звідси вийшли міліціонери.

Якусь мить жінка мовчала.

— Що ж, можу й розповісти, бо не робив він нічого поганого, а як накоїв щось, то хай сам і відповідає. Спершу роздивився, чи вже всі поїхали, а потім спитав, чи ніхто до нього не приходив. Я сказала, що ні, навіть із лісництва ніхто про нього не питав. Тоді він звелів, щоб я швидше приготувала йому щось поїсти, бо мусить негайно їхати у важливій справі, можливо, навіть на кілька днів. Я поцікавилася, чи не пов'язане це з мотоциклом і тією клятою крадіжкою. А він на те, мовляв, це не моє бабське діло… Та потім все ж сказав, що саме так, що його поїздка викликана крадіжкою мотоцикла і він мусить його знайти. А коли повернеться — про те сповістить листом. Я почала готувати їжу, а він пішов до своєї кімнати. Повернувся лихий. Побачив, що в плиті горить вогонь, взяв свій гербарій, з яким так морочився, і спалив його…

Ці слова змусили Томашевську схопитися з місця. Миттю відчинила дверцята плити. Справді, в ній догоряв якийсь альбом. Схопила щипцями рештки й загасила полум'я. Врятувала лише обкладинку. Дружина Каші мовчки й здивовано дивилася на цю метушню.

— Ви не дивуйтесь, — пояснила Томашевська. — Це, між іншим, цінна річ. Це наукова праця…

Жінка похитала головою.

— Чи я знаю… Може, воно й так. Але це ж його добро. Схотів, то й спалив. Що мені до того!

— І давно ваш чоловік почав збирати гербарій?

— Ні, не так давно. Шість, може, вісім місяців тому. Не любив тільки, коли хтось заглядав до його гербарію. Ходив або й їздив лісом, збирав різне зілля, сушив його, наклеював в альбом…

— Ну, гаразд, — перебила Томашевська господиню. — А коли спалив гербарій, що робив після того?

Жінка замислилася.

— А що мав робити? Помив руки і почав готуватись до від'їзду. Все мене підганяв.

— Помив руки?

— Так, бо ж були забруднені в землі…

— Як? Він же не виходив зі своєї кімнати? — Томашевська запитливо поглянула на співрозмовницю.

— Хіба я знаю? Може, шукав щось на долівці, тобто на підлозі, а може, вазон з квітами з поспіху перекинув і прибирав землю… Не знаю. Його це діло, його й хата. — Стулила губи, що мало означати, що розповіла все.

І тоді Томашевська почала діяти.

— Будь ласка, ходімо з нами до чоловікової кімнати. Зробимо там обшук.

— Обшук?! Хіба його в чомусь підозрюють? — голос жінки був схожий на крик. — Таж це в нього украдено, шукайте тих, хто вкрав мотоцикл. О боже мій, — її крик лупав уже істерично, — і за що мене спіткало таке лихо, за що…

— Будьте свідком при обшуку. — Томашевська взяла з рук дільничного папір. — Мусимо зробити це негайно…

Шукали не більше кількох хвилин. У третьому з оглянутих ними вазонів міліціонер знайшов устромлену в землю закорковану пляшечку. Всередині її був невеликий, акуратно згорнений клаптик паперу…

— Ну, що скажете, капітане? — полковник Рогаля обернувся до Тржаски. — Поїхала і все ж таки щось знайшла! Маємо вже того лісника, ще й передані в лабораторію рештки гербарію, котрі привезла поручик Томашевська.

— Кашу вже допитали? — запитав Тржаска.

— Так, але не добилися від нього жодних гідних уваги зізнань, — Якусь мить Рогаля мовчав. — Якби можна було сприйняти його зізнання за чисту монету, то мусили б визнати, що саме він і є спільник того «механіка» з Константинова. Щоправда, в цьому лісник не признається, але то вже справа часу, поки знайдемо того, другого клієнта.

Рогаля зупинився на подробицях зізнань лісника. Каша докладно розповів, де він був і що робив протягом останніх днів. У невеличкому селі під Константиновом жив його знайомий, який пообіцяв продати йому поросят, що й підтвердив листом. Адресат, який розводить нову породу свиней, був справді не вигаданий. Каша їхав до нього, а далі все було так, як він розповідав до цього.