Єжи Данієль - Боротьба триває

Єва вже була біля дверей. Хотіла якнайшвидше дістатися до Гербовського лісництва. В машині поглянула на годинник: було близько половини третьої.

— Натиснемо на газ! — кинув Костжева, й за хвилину «Варшава» нагадувала супутник, швидкість якого дорівнювала 125 кілометрам на годину.

— Ви до мене? — Старший лісничий, огрядний чолов'яга в зеленому мундирі, недбало махнув рукою. — Якщо у справі виділення лісоматеріалів, то зайдіть іншим разом, бо сьогодні багато роботи. Взагалі голова йде обертом…

Коли ж довідався, що Томашевська приїхала з Жешува просто з міліції, став аж надто запобігливий.

— Ви самі розумієте… Та крадіжка… Не знаю, в чому саме справа. Був у мене Каша, наш лісник, — старший лісничий розповідав про речі, які вже були відомі Єві. — Приїхав поїздом десь ополудні. Від станції три кілометри, пройшов пішки, а потім ще півгодини чекав на мене, бо я саме був на господарстві. Він навіть не встиг зайти додому, — поспівчував лісникові. Для Томашевської оте щире співчуття було найвищою нагородою: «Не встиг зайти додому!» — І уявіть собі, яке нещастя, йому залишилося зробити кілька внесків, і мотоцикл перейшов би у його повну власність, а тут ф-ю-ю-ю — і нема. — Він зробив виразний жест рукою.

— То Каша сам сказав, що не встиг до хати навіть зайти? — перепитала Томашевська, вхопившись за деталь, яка. Її цікавила найбільше.

— Так. Та й зрештою далеко йому було йти додому — і з роботи, і від залізниці. А він же хотів якнайшвидше повідомити про все, що з ним трапилося. Це сумлінний працівник, — підкреслив старший лісничий.

— А власне, — зацікавилася Томашевська, — який він, той Віктор Каша? Прошу розповісти докладніше.

Старший лісничий провів рукою по чолі, наче збирався з думками.

— Ну що ж… Працює в нас понад десять років. До того теж був лісником, майже з часу визволення, тільки в Ольштині. Чоловік працьовитий, статечний, тільки… — віч запнувся і глянув у куток кімнати: — Ну, теє, як би його цеє сказати, має коханку, а не дружину. Та й тільки… А його роботою я задоволений…

— А могли б ви згадати щось особливе, якусь особливу рису в його характері? Що б ви відзначили? Чи є в нього якісь захоплення? — допитувалася Томашевська.

Заспокоєно посміхнувся.

— Деякі спостереження маю. З того часу, як він одержав мотоцикл, то що два-три тижні як майне, бувало, кудись, то шукай тоді вітра в полі! Говорить, що вистежує розкрадачів лісу. Але хто його знає, може, десь має ще якусь коханку? Роботи пильнує, тут нічого не скажеш, але ті зальоти на мотоциклі, то аж сміх бере… Якось кажу йому: «Ви, пане Каша, можете, як той Засада, їздити на рулетку в Монте-Карло на своєму мотоциклі…» І все ж, скажу вам, — очевидно, старшому лісничому сподобалася тема розмови, — що той наш Каша має деякі химери. Якось я був у нього вдома, привітала мене його половина, завела до кімнати, а він за хвилину мав повернутися. Сиджу, оглядаю тс-сс, встану, пройдуся по кімнаті. Знічев'я почав переглядати різні папери, що лежали в кутку кімнати на столі. Газети всякі, журнали, книжки… Аж ось дивлюся — гербарій! А їй же богу! — старший лісничий вдарив себе в груди. — Гербарій! В альбомі на кожному аркуші акуратно приклеєні засушені рослини, все, як воно й має бути. Подумайте самі, дітей вони не мають. Значить, гербарій йому належить. Цілих шістдесят вісім аркушів! 1 як старанно упорядкований. Коли я роздивлявся гербарій, він якраз увійшов до кімнати. Поглянув на мене так, наче хотів мене убити! Вихопив із рук альбом і поклав його на місце. Але з цього я не кепкую… Його діло!..

— Він що, ботанік чи знахар? — усміхнулася Томашевська.

— Біс його знає, очевидно, захоплюється цим…

— Отже, Каша з'явився у лісництві і, коли ви надійшли, розповів про крадіжку мотоцикла, так?

— Саме так. Поїхав купувати поросят до якогось свого знайомого. Десь поблизу лісу поставив мотоцикл, а сам пішов, вибачайте на слові, до вітру в кущі. Повернувся, а мотоцикла немає. Хтось поцупив…

— І він нікому не сказав про те, що сталося? — здивувалася Томашевська.

— Ні, я про це його запитував. Сказав, що був такий приголомшений, що коли отямився, то лише до мене й спромігся приїхати. Але тут нічого дивного немає. Адже вкрали не якусь там дрібничку.

У Томашевської на це був свій погляд, але вона промовчала. Старий лісничий провадив далі:

— А перегодом, коли вже збирався додому, приїхала міліція, і його забрали в повітовий відділ, щоб скласти там протокол… Лихий був, як чорт. Але що ж вдієш, такий порядок. Певне, скоро вже повернеться.