Єжи Данієль - Боротьба триває

— Пробачте, — Томашевська підійшла до телефону, що стояв на лутці вікна. — Я б хотіла зателефонувати, можна?

Старший лісничий демонстративно вийшов до суміжної кімнати. Томашевська з'єдналася з повітовим відділком міліції. — Можете вже відвезти Кашу додому. Потім машина з вашими працівниками нехай зачекає десь на дорозі. Хочу попросити вас ще про дві речі: мені потрібна особиста справа Віктора Каші, яка є в обласному управлінні державного лісництва, і ордер прокурора на проведення обшуку. В разі якихось непорозумінь з'єднайтеся з полковником Рогалею у Варшаві або з вашим відділком у Жешуві. Вони знають суть справи і дадуть відповідні розпорядження, щоб добитися санкції прокурора.

Через чверть години поручик Томашевська вже їхала до лісової хатини Віктора Каші.

Дівчина на Головпоштамті у Варшаві нетерпеливилась:

— Скільки разів мушу повторювати, що для вас немає ані листа, ані телеграми! Ви приходите вже вдвадцяте. Немає, і край! Ходите, ходите… — закінчила невдоволено і все ж таки ще раз переглянула кореспонденцію у скриньці, позначеній буквою «Г». Якби вона знала, що означає для Генріха Гірше ця звістка, то подивилася б на нього іншими очима. А коли б дізналися про зміст тієї кореспонденції ще й працівники пошти «Варшава-1», то мали б про що говорити впродовж кількох днів. Та, звісно, ніхто не міг довідатися про таємницю листа, який, до речі, ніколи і ніким не був надісланий.

Гірше поглянув на годинника. Умовлений час минув. Остання надія розвіялася, мов дим. Почувався кепсько: ці напружені дні підірвали і без того слабке його здоров'я. «Треба з цим нарешті кінчати», — вирішив він і попрямував до виходу. Дорога була не дуже далека. Через кілька метрів завагався. А що як все-таки?.. Повернувся назад і загадав собі останній термін: чекати до ранку.

— Отже, розкажіть ще раз усе по черзі. Хай капітан, — Рогаля кивнув у бік Тржаски, — . послухає і переконається, що й у нашій роботі неможливо обійтися без жіночої інтуїції. Я завжди говорив, що з Єви будуть люди…

Була восьма година ранку. У кабінеті управління держбезпеки сиділи Рогаля, Томашевська і Тржаска. Почервонілі очі дівчини свідчили про недоспану ніч.

Томашевська доповідала про події минулого дня. Підкреслимо, що слід визнати правдивими свідчення Мацеяка, з яких випливало, що було дві особи, котрі цікавилися пошуками «скарбу» у Константинові. Злочинець, який видавав себе за механіка і приїхав до рільничого господарства краденим мотоциклом, залишався і досі невідомим. Був лише один істотний слід: реєстраційний номер мотоцикла, що його очевидці запам'ятали лише частинами, і мундир лісничого.

— Можна було припустити, що злочинець скористається фальшивим реєстраційним номером. Напевно, так воно й було насправді, бо працівники рільничого господарства згадували, що номер був місцевий. Але інший хлопчина, який пас корів, запам'ятав інший номер, тобто не ті літери в номері. Я подумала, що шукачі мусили рахуватися з часом. В такому разі мала насамперед зідентифікувати лісника. Йшлося про те, щоб Каша, якщо він ще перед візитом у лісництво не побував удома, повернувся на свою садибу безпосередньо перед моїм приїздом. Таким чином я збиралася згодом простежити всі його вчинки після повернення. Подумала, що він захоче перевірити, чи до схованих ним матеріалів ніхто не торкався. Це природна поведінка людини, яка потрапила в халепу. А водночас хотіла й щось знати про Віктора Кашу, для цього, власне, й мала розмову зі старшим лісничим, яка згодом стала ключем до розгадки таємниці. Я їхала з сержантом Костжевою з лісництва близько сорока хвилин. Приблизно за два кілометри до лісової хатинки на узбіччі польової дороги на нас чекала міліційна машина. Водій Костжева залишився у нашій «Варшаві», а ми з міліціонерами, котрі п'ятнадцять хвилин тому привезли Кашу, зробили йому черговий візит уже в збільшеному складі. Наш приїзд застав лісника зненацька, він був прикро вражений. Очевидно, готувався до якоїсь подорожі. Дружина збирала йому харчі в дорогу, сам він пакував до валізи дорожні речі.

Чоловікам, які слухали Єву, здавалося, що вони зараз там, у хатинці лісника. Розповідала колоритно, сцена з лісником мов жива поставала перед очима.

— Ви що, знову до мене? Між іншим, я вже все сказав. — Каша сердито відштовхнув дружину, яка подавала йому термос.

— Насамперед добридень! — Томашезська не збиралася провокувати скандал. — Пане Каша, може, на хвилину вийдете з сержантом до іншої кімнати? Мені б хотілося побути тут без вас.