Єжи Данієль - Боротьба триває

— Гаразд, — погодився Грудзінський. — Отож пункт перший…

— Бачите, тут… так… Тут записано загальну суму. Сто дев'яносто п'ять тисяч чотириста злотих. Погляньмо тепер на квитанції і пошукаймо відповідну позицію. — Якусь хвилину він гортав зелені аркушики копій. — Ось, є… Гроші, внесені у вівторок: пані Крогульська — шість тисяч вісімсот злотих, пан Родзяк — шість тисяч вісімсот, спортивне товариство «Скали» — тридцять тисяч і шість тисяч чотириста — пан Булавський. Останній сплатив чотириста злотих, а аванс він вніс раніше… Отже, заприбуткованих маємо п'ятдесят тисяч злотих, розбитих на окремі позиції. І так могли б ми дійти до найменших подробиць… — він уже хотів закрити книгу, але Грудзінський легенько притримав його руку.

— Це була перша позиція… А решта?

— Решта?! — перепитав Цільманек, прикро здивований. — І до них можна дійти, але це вже буде повторенням попередньої маніпуляції.

— Та вже трохи поманіпулюємо. Тим паче, що робитимемо це вдруге, отож діло піде швидше, маємо досвід. — Грудзінський вже не приховував свого зацікавлення. Цільманек же, втративши попередню певність, ніяк не міг виплутатися із становища і пояснити деякі фінансові операції. По кілька разів перегортав різні квитанції, звіряв дані з касовою книгою — і весь час щось «не грало». Бурмотів під носа, явно незадоволений і збентежений.

— Не варто так переживати, — втішав його Грудзінський. — Адже сто й ще кілька десятків тисяч — це не голка. А може, — додав обережно, — це якісь залишки з попереднього дня, з понеділка?

Цільманек знову щось пробурмотів, але це щось не було ні компліментом на адресу касира Гірше, ні похвалою завзятому міліціонерові. І вже без будь-якої надії почав звіряти внески за понеділок. На обличчі в нього з'явилася жалюгідна усмішка чи, радше, подоба усмішки, що свідчило про стан глибокого невдоволення.

— Та-ак… Є! Можна не дивуватись, — він намагався хоч якось приховати свою поразку, — що саме ви займаєтесь розкриттям фінансових злочинів. Так, фінансових… Маєте, даруйте на слові, нюх. Справді, ті внески стосуються понеділка, йдеться про групову подорож одного з проектних бюро до Болгарії. Робили ми те їхнє замовлення.

Всупереч прихованим сподіванням Альбіна Цільманека наступні запитання, які цікавили Грудзінського, сипалися на нього з ідеально розрахованою послідовністю. Вдалося з'ясувати, що за кордон мала виїхати група з 26 осіб разом з керівником. Туристи повинні були внести по 460 злотих за візу, 1750 їм обмінювали на чужоземну валюту, і 3500 злотих коштувала путівка. Здогади Тржаски справді цілком підтверджувалися.

— І все ж здається, що ваш касир залишає гроші тут. — Холод у словах Грудзінського був настільки очевидним, що Цільманек здригнувся. Намагався пояснити:

— Еге ж, як я вже згадував, таке могло трапитись… Але, але все, все чисто у нас в порядку. Банк гроші одержав. Прошу пересвідчитися, — підсунув лейтенантові якийсь документ.

— Гаразд, облишмо це. — Грудзінський заходив від дверей до вікна і назад. — Мене цікавить, чи ви позначаєте якось банкноти. Можливо, записуєте номери…

— А навіщо? — щиро здивувався Альбін Цільманек. — Гроші лежать у нас переважно кілька годин. Потім здаємо їх у банк. Там, мабуть, займаються такими процедурами, як реєстрація номерних знаків. А зрештою, — знизав він плечима, — у нас не було і немає в цьому ніякої потреби.

— А які купюри ви найчастіше отримуєте від своїх клієнтів?

— Тобто йдеться про вартість банкнота чи про те, в якому стані асигнація? — не зовсім зрозумів Цільманек. — Переважно надходять купюри в сто, п'ятсот і тисячу злотих. А самі асигнації, звичайно, з обігу, часто трапляються й заяложені.

— А яких купюр надходить найбільше, тобто якої вартості? — допитувався Грудзінський.

Цільманек пояснив, що переважають купюри в тисячу злотих. Бувають і дрібніші, але зрідка, бо в основному відділ приймає перекази за організовані подорожі від підприємств і великих туристських груп. Тому-то й одноразові внески високі, і, відповідно, вартість банкнот.

… За час, поки Цільманек провадив розмову з поручиком Грудзінським, панна Гражинка встигла перечитати «Жице Варшави», переглянула «Пшияцюлку» і, тільки наситившись цією духовною їжею, зайнялася манікюром, хоч її пещені пальчики і без того викликали заздрість у подруг. Покриття нігтів перламутровим лаком було кульмінацією цієї процедури. Вона щойно закінчила «робити» праву руку, коли до приймальні увійшов новий відвідувач. «Знову показний», — оцінила секретарка і приязно кивнула голівкою. Незнайомець виявився кандидатом на круїз по Середземному морю. Його вигляд, поводження, манера говорити виказували в ньому справжнього ветерана туристських мандрів. Так принаймні визначила захоплена розмовою друкарка, вона ж секретарка відділу, та ще до всього й дівчина на виданні.