Єжи Данієль - Боротьба триває

— Маю надію, — сказав директор фірми «Ліс», — що наші контакти розвиватимуться і надалі.

Німці не розуміли сказаних слів, але щойно гід у картатому піджаку переклав їх, шанобливо вклонилися. Польські господарі не лише висловили своє задоволення з нагоди підписання контракту, але й, узявши до уваги, що нині лише четвер, запропонували їм здійснити триденну прогулянку по Польщі.

— Всі витрати фірма бере на себе, — сказав нерозлучний провідник. — Пропонуємо оглянути Волю Желязову, місце народження Шопена, Неборув, Аркадію, Вілянув, з розкішним палацом польського короля Яна III Собеського, а потім поїдемо до Казимежа. Це справжнє казкове містечко, багате на художні та архітектурні пам'ятки доби Ренесансу.

Арндт і Бурге палко подякували за запрошення. Проте Арндт вніс невеличку поправку в програму подорожі:

— Маємо номери в готелі, то навіщо нам наражати вас на додаткові витрати. Краще, коли щовечора ми повертатимемось до Варшави…

Хоч представники «Лісу» й були здивовані, але прийняли пропозицію. Їхній подив був тим більший, що відмовлятися від запропонованих розваг не було у звичаях західних партнерів. Навпаки, вони, як правило, навіть не завжди делікатно допевнялися цього, вважаючи, що витрати на розваги повинні бути неодмінною часткою торгових коштів. А обоє німців, очевидно, належали до винятків.

В машині Арндт пошепки звірявся колезі:

— Ніч проти п'ятниці, ніч проти суботи й ніч проти неділі. Разом три ночі і три різні дівчини. Ах, дорогий колего Бургер! Це справжня поезія, це справжній рай — наш готель, де мешкаємо… Як тут чудово!

— Знаю, але з такої нагоди не скористаюся. — Бургер, очевидячки, не поділяв захоплення свого колеги. — А між іншим, ви вже одержали свою посилку із зіллям для гербарію?

Посилки не було, і це трохи засмучувало Арндта. І все ж, коли поверталися з обіду, знову обидва були в чудовому настрої. На Арндта чекала рудоволоса красуня. Йоася Жилетка познайомилася з «оленем» ще учора…

У передмісті Варшави, де в найманій кімнатці одноповерхового котеджу мешкав касир Генріх Гірше, ніщо не порушувало спокою. Уважного спостерігача могло здивувати хіба що те, що перед будинком № 37 на вулиці Акаційній з'явилося двоє робітників у синіх комбінезонах. Поставили в затінку свої мотоцикли, дістали якісь інструменти і заходилися оглядати стовп, що підтримував телефонні дроти. Навіть як на робітників, яких ніхто не контролює, вони відзначалися винятковим лінивством. Насправді ж цікавили їх лише люди…

— Ви схожі, сказати б, — Альбін Цільманек якусь мить підшукував вдале порівняння, — на розкішну літню квітку. Авжеж, на чудову квітку, — повторив він комплімент на адресу панни Гражинки.

Друкарка, що виконувала обов'язки й секретарки, зашарілася від задоволення.

— Ви, пане, як завжди, галантний. Не такий, як інші…

— Як Гірше, наприклад, так, га?

Пан Альбін одверто недолюблював касира. Щиро кажучи, і було за що, надто в останні дні. Ще вчора Генрічок викинув колінце. Буквально ублагав, щоб його відпустили для залагодження якихось особистих справ. Мав повернутися через дві, щонайбільше через три години, а не з'явився зовсім. Наприкінці робочого дня працівники відділу бюро «Глобус» з прихованим задоволенням відзначили, що в реєстраційній книзі бракувало одного підпису.

— Дограється, дограється він зі своїми вибриками… — нахвалявся Цільманек і вже готувався до довшого монологу, як у відчинених дверях з'явився чоловік у темно-синьому костюмі. «Клієнт!» — подумала Гражинка й усміхнулася до поважного відвідувача.

— Добридень! Я б хотів бачити керуючого… — Прибулий з цікавістю озирнувся довкола, обвів поглядом столики, секретери й шафи.

«Невже ревізор? — здивувалася Гражинка і відчула, як стислося серце. — Хто знає, може, це такий, котрий замість дивитися на гарні ніжки й вишколену усмішку набридливо про все розпитуватиме». Вона крадькома зиркнула на гостя, та відразу й заспокоїлась: його погляд був спрямований на її сміливо оголені коліна… Подальші її думки перебив Цільманек:

— Дуже мені прикро, але магістр Тржасковський тимчасово відсутній. — Підкреслив слово «магістр» для надання особливої ваги установі та її керівникові. — І я не знаю, коли він повернеться.

— О, це не зашкодить. — Чоловік у темно-синьому костюмі був цілком спокійний. — Напевне, він має заступника…

— Я його заступник, — підвівся з крісла Альбін Цільманек. — А ви в якій справі?