Єжи Данієль - Боротьба триває

Грудзінський кивнув головою, ніби здивувався наївності висловленої пропозиції. — Ми також про це думали…

— В банку…

— Так, у банку. Та вся біда в тім, що в банку занотовуються лише номери тисячозлотових банкнотів, а в нашому ж розпорядженні п'ятсотзлотівки. Такі купюри піддаються контролю лише тоді, коли виникає підозра, що грошові знаки фальшиві.

— Так, так… — Тржаска стис міцно губи, передчуваючи поразку. — Ну гаразд, погляньмо ще раз на ці папірці…

Обоє схилилися над розкладеними на столі грішми. Грудзінський взяв одну з асигнацій:

— О, тут записані якісь рахунки! Сліди від олівця стерлись, але ще можна прочитати. Погляньте…

Збоку на березі асигнації виднілося кілька цифр. Тржаска взяв чистий аркуш і почав переписувати «рахунки».

— То що ви про це думаєте? — звернувся до Грудзінського, який глянув на аркуш з недовірливою усмішкою і тільки знизав плечима:

— Що ж, хтось собі множив і додавав… Нічого дивного…

— А може, все-таки трохи помізкуємо! — Тржаска сказав це з виразним притиском. Хоч-не-хоч, а Грудзінський мусив знову глянути на аркуш з нотатками Тржаски. Те, що він побачив, мало звичайнісінький вигляд:

460 3 1750 3 3700 11960

26 26 26 45500

-- —- - —---

276 1050 222 96200

92 350 74 1750

-- —- - —---

11960 45500 96200 154410

— Ви цікавилися, чи останнім часом до банку не було внесено такої суми? — запитав Тржаска.

Поручик здивувався.

— Звичайно, цікавились. Такого внеску не значиться» А перевіряли ми за останні тижні і в банку, і на пошті всюди.

— А внесків часткових?

— Таких безліч…

— То, може, хтось вніс таку суму одного й того ж дня, але на різні рахунки?

— І такого збігу не виявлено. Втім, можна звернутися до фінансових експертів.

— Обійдемось без експертів, — Тржаска приязно поплескав по плечу свого співрозмовника. — Мислення, дорогий поручику, має колосальні переваги. Отож думаймо…

Через кілька хвилин Грудзінському стало шкода, що морочить голову і собі і іншим. Але Тржаска не звернув на це уваги. Вираз його обличчя раптом змінився.

— Чи не переселився у вас дух Питії?

— Знайшов, слово честі, знайшов! Є за що зачепитись! — говорив Тржаска і заходився ставити Грудзінському питання за питанням:

— При множенні всюди фігурує цифра 26, правда ж?

— Правда, — погодився Грудзінський.

— При першому множенні одним множником є цифра 460, правда ж?

— Суща правда.

— При другому множник цифра 1750, правда ж?

— І це сходиться.

— А скажіть-но мені, поручику, — на обличчі Тржаски з'явився хитрий вираз, — скільки коштує закордонний паспорт?

— Чотириста шістдесят злотих, — не вагаючись відповів Грудзінський. Хоч його все ще не полишав подив, але він уже починав схоплювати хід думок Тржаски.

— А по скільки злотих обмінюють туристам?

— Як кому, буває навіть, що й по три з половиною тисячі злотих.

— Добре, — кивнув головою Тржаска. — Але, коли подорожі групові і на обмежений час, то обмін грошей, певно, лімітований. Скажімо, обмінюється…

— Тисяча сімсот п'ятдесят злотих, — підказав поручик.

— Ось воно! — тріумфував Тржаска. — А кошти на подорож однієї людини становлять 3700 злотих. Зрештою, погляньте на останню колонку, там у додатковій позиції вирізняється одноразове 1750. Що це означає, знаєте? Гроші, які обмінює супровідник, або керівник, даної групи.

— Вітаю! — в церемонному поклоні поручик схилився перед Тржаскою. — Якщо, звичайно, все це правда. Треба було заглянути до паспортного столу. Де-де, а там мусять знати про таку велику групу. Перевіримо, зрештою, і в бюро подорожей… Тільки що це нам дасть? — зненацька спитав він.

— Новий слід! — Тржаска, підвівшись із крісла, почав прощатись. Час, що його він міг присвятити розмові з Грудзінський, скінчився.

Пообідні години роботи в бюро агентства «Глобус» здавалися вкрай наелектризованими. Знервований був касир Гірше, у гнітючому настрої перебував магістр Тржасковський, навіть Альбін Цільманек, завжди поштивий і привітний, бурмотів щось невдоволено на адресу панни Гражинки, що, як завжди, сиділа за машинкою.

Капітан Тржаска сидів за столом. Щойно повернувся з буфету, в якому, як завжди, снідав, і, оскільки наближалася лише восьма, мав абсолютну певність, що ніхто з підлеглих протягом найближчих кільканадцяти хвилин не порушить його думок. Витяг з кишені нотатник і почав переписувати всі відомі факти, ставлячи знаки запитання над тими, де було ще багато невідомих.

«Підозрілі, — писав Мацей, — можуть бути і поза межами наших спостережень. Безперечний факт — ворог, очевидячки, спішить з виконанням свого завдання. Може, це завдання зводиться до звичайного рапорту агента чи агентів? А чи справа термінова? Якась істотна і дуже актуальна для них?!!» — перечитав останнє речення і додав до знаку запитання два знаки оклику. Підкреслив слово «актуальна». Через хвилину знову узяв кулькову ручку: «Відомо, що агент пробуде в країні лише тиждень. Від понеділка… А може, він уже приїхав? Чи не помиляємось ми, що саме на цьому тижні кур'єр повинен бути у нас?» Капітан подумав, що весь задум операції спирається поки що на одну деталь: донесення, надіслане в управління, вірогідне. Агент має приїхати в Польщу на сім днів, тобто на сім діб. «Якщо ця інформація неточна, то…» — далі вже не хотілося конкретизувати. Було, між іншим, очевидно, що невдала спроба пошуків «скарбу» в Константанові може й не повторитися. В такому разі «скарб» залишився б на місці. Але тоді він так само лишився б невідомим і для нас. Більше того, ми втратили б слід агента, а можливо, й цілої групи, глибоко законспірованої, потаємної, про яку ми до цього часу нічого не знали. Такі висновки були не з веселих. Мацей пригадав мимоволі один із класичних сюжетів, якими так часто послуговуються автори популярних детективів. В цій же справі, по суті кажучи, підозрілих ще не було. Якісь речові докази, випадковості — все це ще треба було з'ясовувати.