Єжи Данієль - Боротьба триває

— Це вже щось… — зраділа Єва Томашевська, але капітан Мороз залишався байдужим.

— Якщо навіть це був «наш» лісничий, то ще роботи… — він замовк, побачивши сержанта, що входив до кабінету. — Щось нове?

Сержант подав теку з паперами. Були в них свідчення працівників Константинівського рільничого господарства. Двоє з них запевняли, що мотоцикл марки СГЛ, яким приїхав двійник Яворського, мав місцевий реєстраційний номер.

— Не завадить розшукати лісничого — власника мотоцикла ідентичної марки, — вирішила Томашевська. — А водночас подзвонити до Жешува. Цікавить мене СГЛ, а також мотоцикл із номерами з літерами РС чи РГ…

Капітан Мороз усміхнувся, здивований Євиним завзяттям.

— Бажаю вам успіхів… Ми теж, як і ваші колеги, шукатимемо і лісника, і СГЛ.

Попрощалися вони, як давні знайомі, хоч це була їхня перша зустріч. Лише спільна праця може так зблизити людей, різних віком і характерами. Томашевська попросила, щоб про все якнайшвидше поінформували управління, сама ж із сержантом Костжевою поїхала «по гарячих слідах». Палац залишився під пильним наглядом місцевого відділу міліції.

В середу до обіду Арндт і Бургер оглядали пам'ятні місця Варшави. Були сповнені вдячності, про що не забули наголосити в принагідній розмові, надто ж за те, що весь час їх супроводжував як гід представник фірми «Ліс». Після обіду обоє повернулися до готелю. І коли Арндт на запитання, чи не надійшла на його ім'я бандероль, дістав негативну відповідь, він не міг приховати свого розчарування. Очевидно, він справді був природжений колекціонер.

Грудзінський не зводив очей з Тржаски, заглибленого в матеріали до рапорту про вбивство Гайди, який був «гостем» на квартирі Шиманських.

— Бракує докладних фактів, — зітхнув нарешті Мацей, а Грудзінський додав:

— Той, Подвійний… Хто його знає? Можливо, тут зведення якихось особистих порахунків між злочинцями, які зовсім непричетні до «скарбів» палацу.

— Жучок уже давно не мав контактів з тим середовищем, — підсумував свої здогади лейтенант. — Можемо зупинитися хіба що на двох деталях. По-перше, звідки в Гайди могло бути стільки грошей, якщо відкинути, що ці гроші не були сховані його дружиною? По-друге, з ким так невідкладно мав зустрітися Жучок у місті? І хто такий Подвійний? І тут, власне, шановний колего капітан, ми можемо похвалитися певними успіхами в наших пошуках, — поручик підвищив голос і чекав, що Тржаска зацікавиться його повідомленням.

— Маєте свідків?

— Ми розмовляли з кількома знайомими Гайди, які ще нічого не знають про його смерть. Від них довідались, у якому місці можна було його знайти, де він любив бувати…

— А саме?

Виявилось, що один із свідків, як тільки йому показали фото Гайди — Жучка, не вагаючись впізнав у ньому постійного клієнта кав'ярні «Дануся» в Єрусалимських алеях. Інші також ствердили, що найчастіше бачили його саме там. З цього можна зробити висновок, що зустріч, про яку згадувала на допиті Рутко, відбувалася саме в «Данусі». Окрім цього, в кишені мертвого Гайди знайдено рахунок… Припущення невдовзі справдилися. Одна з офіціанток «Данусі» заявила, що гості за столиком виказали незвичайну щедрість, а Гайдин співрозмовник — його прізвища вона, певна річ, не знала — був у картатому піджаку. «На вигляд мав років сорок», — визначила вона вік Гайдиного товариша. І не назвала жодних інших подробиць, окрім того, що розплачувалися з нею п'ятсотзлотовою асигнацією і що розраховувався саме Гайда. Це її й здивувало, бо ж він ніколи не мав гроша за душею. Висловила також думку, що Жучок, мабуть, користувався грішми з гамана свого колеги по столику.

— Оце такі відомості з кав'ярні, — закінчив Грудзінський.

— А чи не пробували при нагоді ворожити на кавовій гущі? — зіронізував Тржаска. Потім, трохи заспокоївшись, почав розпитувати про гроші, знайдені на квартирі у Гайди. Проте і тут його чекало розчарування: молодий поручик міліції твердив, що на банкнотах були лише відбитки пальців Гайди. Щоправда, на п'ятсотзлотівках ще залишились якісь сліди нотаток від олівця. Проте це не означало, що вони мали якусь дотичність до розслідуваної справи.

— Може, так, а може, й ні, — сказав Тржаска. — Але про всяк випадок… Не гнівайтесь на мене… маю трохи більше досвіду в таких справах. Чи не могли б ми ще раз поглянути на ці гроші?

— Гаразд! — поручик дістав із шухляди великий конверт.

— Є ідея! — підхопився з крісла Тржаска. — Треба встановити, де останнім часом ці гроші перебували…