Єжи Данієль - Боротьба триває

— Щось змінилося? — не витримав один з поляків. Арндт закліпав очима, а його високо зведені брови виражали подив:

— Змінилося? Нічогісінько. Але, ви розумієте, мушу дбати про інтереси фірми. Цього разу ваша взяла.

— Треба торгуватись, — розсміявся Гельмут Бургер. — Завжди треба знати собі ціну, тоді й товар можна уцінити…

Всі засміялися з цього каламбуру, гідного справжнього крамаря. Серед взаємних милих речей, звичайних при підписанні угоди, панові Арндтові пообіцяли також зразки польських лісових та польових рослин. Колекцію флори мала надіслати посилкою до готелю одна із зразкових станцій юних натуралістів. Чи треба говорити, що ботанік-аматор був до глибини душі розчулений, що його прохання не забули, що його мрія про поповнення гербарію збувається. Пожвавішав навіть мовчазний партнер. Виявив таку зацікавленість майбутньою посилкою, що, повернувшись до готелю, не гаючи часу, спитав у реєстратурі, чи не надійшло чогось на ім'я пана Арндта. На заперечну відповідь Бургер лише всміхнувся:

— Знаєш таку примовку: «Обіцянка-цяцянка…»

— … а дурневі радість, — докінчив Арндт, якого аж ніяк не засмутила невдача. — Це ще нічого не означає. Така посилка йде три-чотири дні. Якщо обіцяли, то зроблять.

Він більше не думав про гербарій і знову пішов до кав'ярні, щоб скористатися з нагоди погуляти «на волі».

Тржаска відрекомендувався й терпляче чекав на слово чи бодай на жест полковника Рогалі. Татусь, як і можна було сподіватися, був не в гуморі.

— І що ж? Сьогодні середа — третій день тижня. А ви все ще тупцюєте на місці. Чи треба нагадувати, що, згідно з одержаною інформацією, кур'єр звідти пробуде у нас лише сім днів… — Рогаля пильно подивився на капітана, який стояв непорушно і, здавалося, сприймав докори цілком спокійно. — Може, щось вже маєте для мене? — Він кинув заохотливо головою — Розкажіть, як склалася на даний момент ситуація.

— Як повідомили контрольні пости, — Мацей говорив спокійно й розважливо, — порушень кордону не було вже давно. У зв'язку з цим я був змушений звернути увагу на офіційних туристів. Цікавлять нас, звичайно, тільки ті, хто збирається пробути у Польщі лише тиждень.

Полковник жестом ствердив слушність таких міркувань, і Тржаска провадив далі:

— Ось дані з відділу реєстрації чужоземців. З Федеративної Республіки Німеччини на сім днів до Польщі приїхало шість осіб. Це, — він простяг руку до кишені і витяг звідти аркуш списаного паперу, — якась Зигфріда Умер, сімдесят вісім років, яка гостює в Лодзі. Її дочка вийшла заміж за поляка. Можна бути певним, що вона не має нічого спільного з розвідкою.

— Чому? — здивувався Рогаля. — Невже молоді офіцери нашої служби вважають, що для розвідника існує пенсійний вік?

Тржаска не зумів надати обличчю серйозного вигляду.

— Та ні ж бо, товаришу полковник. Родина, з якої походить Умер, з покоління в покоління дотримується традиційно лівих поглядів. Її батько й чоловік належали до соціал-демократичної, а згодом до комуністичної партії. Обоє загинули в концтаборі. Можна ще додати, що дочка Умер, нині Костревська, познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком також в одному з концентраційних таборів. Нам здається, що…

— Згоден. Зигфріду Умер з нашого списку можна викреслити. А інші?

Капітан по черзі перебирав кожного з туристів ФРН, що приїхали в Польщу лише на тиждень. Не було жодних підстав для найменшої підозри щодо доктора Фреда Зієра, який прибув на міжнародний симпозіум з питань медицини. Тржаска вважав, що поза підозрою також Ернст Долевангер, сорока. трьох років, інженер-хімік, представник фабрики «Гехст», колишній в'язень Освенціму.

— Отже, вже троє відпали. Є ще два комерсанти: Вольфганг Арндт і Гельмут Бургер. Приїхали у фірму «Ліс», мають підписати торговельну угоду. Разом живуть у готелі «Орбісу». Арндт у нас був уже двічі. Бургер приїхав уперше.

Полковник поцікавився, чи представники західнонімецької торгової фірми не виїжджають нікуди з Варшави, а переконавшись, що ні, слухав уважно далі.

— Спочатку німці попросили візу тільки для Арндта, — розповідав далі капітан Тржаска, — а через два тижні і для Бургера. Обидва фахівці-лісівники. Нічого підозрілого.

— Виходить, усі поза підозрою?

— Є ще шостий. Випадково ми натрапили на інформацію про нього у пресі. — Капітан, очевидячки, намагався розтягти розмову. — Приїхав до нас на тиждень і сидить у туристському готелі «Глобус». Він з молодих, та ранніх… — затнувся, бо брови полковника грізно насупилися, що означало близьку бурю.