Єжи Данієль - Боротьба триває

— Це цікаво, — погодився Тржаска. — Далі.

— Далі? Маю прізвище людини, яка, працюючи в бюро «Глобуса», не здала цих, та й інших грошей у визначений день.

— Розтратник?

— Саме так. Справу, зрештою, ще не з'ясовано до кінця. Йдеться про те, що шахрай на прізвище Гірше…

— Що?! — Тржаска схопився з крісла. — Ви вже докопалися і до Гірше?

— А що в тім дивного? Він, до речі, працює там касиром. Через його руки проходять гроші. Він, очевидно, вручив їх Жучку — Гайді. Тільки не розумію, навіщо йому було встрявати в цю халепу…

— Я наче здогадуюся… — мгукнув Тржаска. — Здається мені, дорогий товаришу поручик, що наші з вами інтереси спільні. Але про це потім, розповідайте далі.

Грудзінський хмурнішав дедалі більше.

Власне, тут немає ніякої сенсації. Дивне хіба те, що Гірше зник. Не було його на роботі, немає і вдома. Перевіряли — жодного сліду, мов камінь у воду…

— Я це знаю. Ми також залюбки порозмовляли б із паном Гірше.

— І ви також? — здивувався Грудзінський.

— Я ж сказав, що у нас з вами спільні інтереси, — пояснив Тржаска. — Наче два струмочки, що зливаються в один потік. Тільки цей потік несе дуже брудну воду. Але нічого, очистимо. Я негайно зв'яжуся з полковником Ро-галею. Гадаю, вам доведеться ще раз розповісти свою історію… — Він прихильно глянув на Грудзінського. — Але не бентежтесь, поручику. Маю надію, що ви попрацюєте в моїй групі. Ваш внесок у цю справу, до речі, дуже істотний…

— Буду радий, — погодився Грудзінський, хоч у глибині душі пошкодував, що «його вбивство» може стати лише, часткою якоїсь іншої, очевидно, важливішої справи.

З лабораторії принесли ще один висновок експертизи. Тека для актів, знайдена в номері Грюнна, була виготовлена з того ж картону, що й гербарій Каші. Тржаска, пам'ятаючи про наявний запас бристолю в шафі панни Гражинки, був задоволений роботою експертів. На теці знайдено відбитки пальців. Правда, не було певності, що залишили їх саме Гірше і Грюнн.

Бургера, що проходив через вестибюль готелю, затримав адміністратор.

— Прошу вибачити, пане Бургер, але ось уже кілька днів ви зі своїм товаришем цікавитесь, чи не надійшла кореспонденція на ваше ім'я…

— Хіба якийсь любовний лист? — весело розсміявся Бургер. — Я його, у всякому разі, не чекаю…

Адміністратор теж розсміявся.

— Що ви, пане Бургер. Це не лист, а бандероль. Одержали ми її в обід. Адресована, щоправда, панові Арндту, але оскільки ви живете разом…

— Авжеж, авжеж, давайте сюди, я віднесу колезі. Напевно, буде задоволений. Та й, одверто кажучи, — нахилився він до вуха адміністратора, — мені самому цікаво, що там у пакеті. Бо ж той Арндт дуже ласий до дівчат.

Обидва знову розміялися.

Пакет був легкий. Підіймаючись ліфтом, Бургер розмірковував, чи увійти йому відразу в номер Арндта, чи спочатку задовольнити власну цікавість. Останнє перемогло. Зайшов до своєї кімнати, тихо повернув ключ у дверях і поклав пакет на стіл. Пильно зі всіх боків оглянув його і заходився розпечатувати. Усередині було два пакунки. Знову розгорнув папір. Перед ним з лівого боку лежало засушене зілля, акуратно пов'язане в пучки, а з правого — кілька аркушів кольорового картону, на яких були наклеєні відповідно підготовлені рослини.

— Ах той Арндт! — оглянувши вміст посилки, розвеселився Бургер. — Ботанік, що попускав віжки своїх пристрастей.

Інша річ він — Бургер. Завжди певний в собі, спокійний і завжди на своєму місці.

Обережно, щоб нічого не пошкодити і не перемішати, заходився оглядати аркуші картону, наче вирвані з якогось гербарію. На кожному був номер, але нумерація не була послідовна. Задоволено насвистуючи, Бургер вийняв блокнот. Машинально почав записувати номери сторінок з присланого некомплектного гербарію: 4, 7, 23, 25, 48, 56, 57, 58, 62, 63, 64, 65. Коли підрахував, було тих аркушів тринадцять.

Бургер подумав недобре про свого колегу. Зім'яв у руці аркушик з виписаними цифрами, скрутив у маленьку кульку і вистрілив пальцями у відчинене вікно. Подарунок, надісланий фірмою «Ліс», повинен був порадувати його спільника у торгових справах.

Міліціонер, що стояв поблизу перехрестя вулиць Маршалковської та Свєнтокжиської, вже кілька хвилин підозріло поглядав на чоловіка, що крутився біля телефонної будки. Той, на перший погляд, поводився нормально, а проте, коли придивитися уважніше, якось незвично. Нетерпляче переступав з ноги на ногу, руками імітував руки плавця, який за всяку ціну хоче утриматися на поверхні води. І все ж не був схожий на п'яного. «Може, хворий», — подумав міліціонер, прямуючи до будки. Вже був на протилежному боці вулиці, коли спалахнув червоний вогник світлофора. Мусив перечекати, аби не подавати поганого прикладу. І саме тоді, як рушив подвійний потік машин, коли водії вже перемкнули мотори з першої швидкості на другу, чоловік, який то крутився біля будки, то спирався на її металеві стінки, схопився з місця і підтюпцем кинувся перебігати вулицю. Сталося це так швидко, що ніхто з пішоходів не встиг навіть крикнути. Коли ж заскреготіли гальма машини, було вже запізно. Відкинутий вантажним автомобілем, чоловік покотився по бруку, вдарився головою об бруківку і завмер.