Єжи Данієль - Боротьба триває

— Не виключено. Але той «механік» шукав схованку, ні на крок не відступаючи від плану, — підкреслив Тржаска.

— А якщо це тільки орієнтири, які визначають напрямок пошуків? — порушила мовчанку Томашевська.

— Треба розглянути і такий варіант. Це вже другий… — зауважив Тржаска.

— А що коли це взагалі липа? — гарячкував Грудзінський. — Все те разом узяте нагадує пошуки голки в стогові сіна.

Томашевська і Тржаска не поділяли думок Грудзінського. Так минали години аж до вечора. Капітану не давала спокою одна невідступна думка.

— Весь час думаю про написи присвячені трьом великим німецьким поетам. Невже це тільки випадковість?

— Погляньмо ще раз, — запропонувала Томашевська. Тржаска читав, артистично скандуючи слова:

— «Прекрасний надгробок має Шіллер, чудова могила у Гейне, але написи найпростіші у Гете». Тож який з цього можна зробити висновок? — звернувся до колег.

— З німецької я завжди мав «задовільно», — скрушно признався Грудзінський.

— Знання літератури тут не відіграє ролі. Треба лише логічно мислити…

— Логічно з цього тексту випливає, що Шіллер має чудовий пам'ятник.

— Так. І що далі?

— Те, що Гейне має прекрасну могилу…

— Із цим ми згодні. А далі, далі?

— Далі, що написинайкращі у Гете, — закінчив з сарказмом Грудзінський.

— Саме так! — підхопив Тржаска. — Чи не насторожує вас, що цей вислів звучить якось фальшиво, ненатурально? Його автор похвалив надгробок Шіллера і могилу Гейне, але так нічого і не сказав про пам'ятник на могилі Гете. Похвалив тільки напис. Тим часом знаємо, що на могилі поета викарбуване лише ім'я та прізвище. Чому ж у тексті підкреслюється краса написів?

— Не краса, а простота, — поправила Томашевська.

— Маєш рацію, простота. Але чому, — думав уголос Тржаска, — лише в Гете написи найпростіші? В інших поетів вони також не велемовні. Це вже нам відомо.

— Чи не хочеш ти перечитати твори Гете? — вжахнулася Томашевська.

— Може, й хочу… Якщо не допоможе, я готовий студіювати його хоч зараз.

Розмова затяглася до одинадцятої. Тільки побоювання, що брама закриється на ніч, та незручності пізньої дороги змусили гостей Тржаски розійтися. Грудзінський пообіцяв провести Томашевську.

— Тільки дивись, не спокуси одинокої дівчини! — погрозив напівжартома-напівсерйозно Тржаска. І всміхнувся до «одинокої» Єви. Після того як вони вийшли, знову сів до столу і схилився над планом та загадковим текстом.

Опам'ятався, тільки коли диктор уже прощався з слухачами другої програми Польського радіо. Зненацька голосно розсміявся. Ідея, що спала йому на думку, була гідна учнів, котрі чинять капості не вельми улюбленому вчителеві. Сміявся з себе, коли перегортав телефонний довідник і коли знайшов нарешті потрібне прізвище й нігтем підкреслив номер телефону. Незважаючи на пізній час, почав накручувати цифри на диску апарата.

— Алло… — почувся сонний голос. — Хто це?

— Пробачте ласкаво, пані професорко. Ще раз прошу мені вибачити, що турбую так пізно, — він намагався говорити спокійно і водночас запобігливо, щоб обурена нічним дзвінком жінка не поклала часом трубки. — Я був вашим студентом і тому насмілився…

— Що, власне, ви хочете?

— Це справа термінова, пані професорко, тому й телефоную, бо сам не можу дати їй ради.

— Ах, ці студенти! — долинуло до нього зітхання — Завжди маєте якісь проблеми. Отож чим я можу допомогти?

— Прохання найзвичайнісіньке. Чи не можете мені як германіст сказати, чому саме написи у Гете найпростіші?

— Що у Гете? — на тому кінці дроту розгубленість уже прийшла на зміну сонливості.

— Хочу спитати, чому написи найпростіші у Гете? — повторив запитання Тржаска, не сподіваючись, кажучи щиро, на неодмінну відповідь.

— Товаришу дорогий, — лагідно пояснювала професорка університету, яка відзначалася не лише інтелігентністю, а й почуттям гумору. — Як не дивно, не. можу вам на це щось відповісти. Гете писав просто, як зрештою й кожен великий поет.

— Але йдеться не про його стиль, а лише про написи. — Не здавався Тржаска, вже жалкуючи, що даремно розбудив шановну жінку, яка нічим не може йому допомогти.

— Про написи, про написи… Хвилинку. Прошу зачекати… — Якусь мить тривала мовчанка. — Знаєте що, колего… — Залиште свій номер телефону, якщо мені спаде щось на думку, я теж порушу ваш сон. Згода?

— Безперечно, пані професорко… Ще раз вибачте, будь ласка, вже даю вам свій номер… — Це була остання соломинка порятунку, хоч якийсь вихід із складної ситуації.