Єжи Данієль - Боротьба триває

— У гості до смерті не поспішають, — гукнув йому командир спецгрупи.

Хасінто, сповільнивши крок, попрямував у чагарник. Подув різкий холодний вітер. Хасінто на ходу застебнув ґудзик на плащі й відчув, як комір здавив йому шию. Почувши, що за спиною клацнув зведений курок, він знову подумав про дітей. Пабло закурив сигарету, почастував і командира. Той припалив її, двічі глибоко затягнувся й почав піднімати пістолет. Пабло зробив те саме.

За хвилю Пабло, дивлячись на труп, що впав у кущі, сказав:

— Іди сюди. Допоможи віднести його куди слід.

Наступного ранку Пабло пішов до Доктора доповісти про виконане завдання.

Шеф центру мовчки вислухав його, а коли той закінчив, спитав:

— Що ви робили після виконання завдання?

— Командир відвіз мене додому і сказав, що в нього побачення з якоюсь блондинкою…

— О котрій це було?

— Близько третьої ночі.

— Його машина впала зі скелі. Труп не знайшли.

Пабло здивовано подивився на шефа центру.

— Треба дещо змінити в тому, про що ми говорили вчора, — вів далі Доктор. — Ви повинні негайно розпочати спеціальну підготовку, щоб очолити групу.

— Я зроблю все, на що здатен, аби справитися з роботою, — запевнив Пабло.

Рамос і Старий сиділи в госпіталі біля ліжка Хасінто.

— Оце й усе, що відбулося тут, — закінчив розповідати Старий.

— Тепер твоя черга, — мовив Рамос. Хасінто підвівся й сів у ліжку.

— Я здогадувався, — сказав він, — що в останні дні вони щось виявили, бо посилили контроль. Тому я зробив усе, аби не провалити групу. Зокрема припинив щотижневі контакти з Карменсітою, тому й надіслав листівку з рожевими пелюстками і чекав дальшого розвитку подій. Коли за мною приїхали, я вже був готовий. Мене катували, та я все заперечував. Потім випробували на «детекторі брехні». Я боявся, що підведуть нерви. Та з подальших допитів зрозумів, що свою роль я зіграв добре. Але вони й далі мене катували. Оці дві плями, — він показав на шию, — сліди від сигарет. Це ж звірі… Потім з'явився Р-15 і врятував мене… Правда, рука в нього важкенька…

— Чому? — всміхаючись, спитав Старий.

— Він почастував мене так, що й досі щоки палають.

Всі троє засміялися.

— Хасінто, — спитав Рамос, — а коли тобі було найважче?

Хасінто примружився й кілька хвилин мовчки дивився на білу стіну.

— По-перше, коли почали катувати. Людина хоча й каже, що готова до всього, але є речі, які можна збагнути, тільки спізнавши їх. Коли били по вухах, так що лопалися барабанні перетинки, — це було жахливо. В мене й думки не виникало заговорити, зате хотілося, щоб якомога скоріше порішили.

Трохи помовчавши, він продовжував:

— По-друге, коли мені прочитали листа до вас. Та майстерна пастка могла нам зірвати все. Адже в листі йшлося, начебто я перекинувся на їхній бік, розумієте… Несила думати, що товариші повірять у твою зраду і…

— Нам таке і в голову не приходило! — урвав його Старий. — Ми вірили в тебе. Знали, тобі доводиться скрутно, допомогти ми не можемо, але були певні, що ти не підведеш… А над цим листом з двох частин нам довелося добре голову посушити. Надсилаючи його, вони мали на меті знищити наші докази. Кожен аркуш був оброблений речовиною, що сама по собі безневинна, але коли їх скласти разом, то при температурі двадцять п'ять — тридцять градусів вони спалахують. Листи надійшли до нас із інтервалом в один день. Звичайно, ми поклали їх у теку й замкнули в сейфі. Цей лист на двох аркушах не йшов мені з голови, поки я не знайшов розгадки в конспекті учбової лекції. Чи варто казати, я одразу кинувся до сейфа, що вже почав горіти. Добре, що пощастило врятувати документи.

Старий усміхнувся:

— Я тебе урвав, продовжуй.

Хасінто кивнув.

— А найважче було під кінець, коли мене вели берегом. Я дивився на море й згадував батьківщину. Думаючи про дітей, страждав. Адже я вважав, що ніколи вже не побачу своїх дівчаток. Я, звичайно, знав, що ви й революція не забудете про них. Та все ж було тяжко…

Очі людини, яка стійко витримала найгірші випробування, зволожіли. Він попросив сигарету і, затягнувшись, випустив струмінь диму. Потім спитав:

— А як мої дівчатка?

— У них усе гаразд, — відповів Рамос. — Учора я був у тебе вдома. Марсія готується до змагань з гімнастики. У школі вчиться гарно. Норміта цього року пішла в перший клас і швидко обвиклась. А-а, я зовсім забув: Марсія — командир піонерського загону.

Очі в Хасінто проясніли.

— Ти можеш пишатися своїми дітьми, — закінчив Рамос.