Єжи Данієль - Боротьба триває

— Тим самим шляхом, що й попередній? — спитав Старий.

— Так.

Рамос підійшов до столу, розкрив конверт і почав читати вголос:

«З усього ви зрозуміли, що я веду мову про Х-23. Він та всі інші перебувають у наших руках. Зростаєте ви, зростаємо й ми. Я пишу про це, щоб у вас не виникало жодних сумнівів стосовно долі вашого товариша, який тепер співробітничає з нами.

Що з ним буде?.. Не хвилюйтеся. Він у надійних руках, і невдовзі ви почуєте про нього: кінокамери знімуть його виступ для всього континенту. Цього разу досить.

До наступного листа».

Рамос передав листа Старому, той мовчки прочитав його ще раз.

— Із зв'язковим контакт установили?

— Так. Автор листа бреше, що групу захоплено, — відповів Рамос.

— У листі є і друга брехня.

Старий підійшов до сейфа й повернувся з першим листом. Він уважно проглянув обидва аркуші й поклав їх на стіл.

— Цікаво, навіщо треба було посилати два аркуші одного листа окремо? Не збагну, — проговорив він.

— Другий лист надійшов усього через день, і в ньому є дещо цікаве. У першій частині не з'ясована особа затриманого. Схоже, їх цікавила наша реакція, — припустив Рамос.

— Це вірно. І все ж не можу зрозуміти, в чому причина.

Старий поклав обидва аркуші в теку й відніс у сейф. Потім підійшов до столу.

— Що вдалося дізнатися про ключ від будинку? — спитав він.

— Тут лишилася сестра колишньої хазяйки будинку, Естер. Співробітниця квартального комітету згадала, що та мала ключа, — сказав Рамос.

— Яких заходів ужито щодо неї?

— У документах, вилучених у Маноліна, Естер значиться в списку «поштових скриньок». Зараз за нею стежать. Сьогодні о восьмій вечора в ході операції, під час якої будуть затримані члени групи, арештуємо й її.

— Що з затриманими?

— Вони в ізоляторах. Юйя та Манолін пишуть зізнання. Лікар поки що відмовляється давати свідчення. Він, звичайно, не знає про арешт інших та про наші докази проти нього.

— Що відомо про останню передачу?

— Юйя зізналася, що це вона провела її, і повідомила текст передачі.

Старий глянув на годинник. «Кмітливий уже має бути в повітрі», — подумав він.

Коли Пабло прибув у США, його поселили в одному з будинків ЦРУ в Палм-Біч. Через два дні привезли до штаб-квартири ЦРУ в Майамі, яку всі називали центром. З ним тричі довго розмовляв Доктор. Звіт Пабло справив гарне враження.

Коли Пабло був у кабінеті шефа центру, двері відчинилися й зайшли чотири чоловіки. Трьох з них він знав. Четвертий був Хасінто.

— Ця людина й є той самий славнозвісний Х-23, — сказав Доктор Пабло, вказуючи на Хасінто.

Пабло з презирством глянув на Хасінто, потім підійшов і кілька разів сильно вдарив його в обличчя.

— Досить, — скомандував Доктор.

— Через цю гидь мене ледве не вбили, — помітно хвилюючись, промовив Пабло.

— Відвезіть його в «Рай», — наказав Доктор.

Пабло глянув услід Хасінто, а потім повернувся до Доктора.

— У мене до вас є справа, — сказав той.

— Слухаю вас.

— Майк розповів мені про вашу роботу на Кубі й порадив подумати про те, щоб ви замінили Хасінто і ввійшли до складу спеціальної групи.

— Я не знаю, чи справлюсь, — відповів Пабло.

Доктор усміхнувся:

— Спочатку мені здалося, ніби вам не до душі моя пропозиція. А щодо цього не хвилюйтесь, ми обов'язково допоможемо.

— У такому разі я згоден, — усміхнувся Пабло.

— Тоді гаразд. Завтра ж і розпочнете.

Пабло, зрозумівши, що розмова закінчується, підвівся.

— А що буде з цим комуністом? — поцікавився він.

Доктор уважно подивився на Пабло й нахилив голову.

— Цієї ночі станеться нещасливий випадок, — відповів він.

— Я хотів би просити, щоб мені дозволили докласти до цього рук.

— Гаразд. Передайте командирові спецгрупи, що ви разом з ним братимете участь в операції.

Пабло повернувся й пішов до дверей.

Пабло сидів з Хасінто на задньому сидінні автомобіля. Командир спецгрупи гнав машину на повний хід. Пабло глянув на годинник. Друга година ночі. Він подивився на незворушного Хасінто.

Машина зупинилась. Всі троє вийшли й попростували пляжем. Попереду — Хасінто в наручниках, за ним — Пабло та командир спецгрупи. Командир дав знак, і Пабло зняв з бранця наручники. Той знову рушив уперед під дулами пістолетів.

Хасінто дивився на воду. Потім глянув на обрій і ледь примружився.

«Отепер кінець. Марсія й Норма зараз сплять… Колись вони дізнаються, як загинув їхній батько… Мені нема чого соромитися. Моє сумління чисте, — подумав він. — Через кілька годин вони прокинуться й підуть до школи. Вдягнуть форму з синьо-білим галстуком… Вони піонерки, згодом стануть комуністками… Мої товариші їм допоможуть. Їх виховає революція… Мені нічого непокоїтись», — подумки говорив він собі, прискорюючи крок.