Єжи Данієль - Боротьба триває

Рамос відкрив конверт і почав уголос читати:

«Капітане Рамос!

Вам пише людина, яка має для вас чимало цікавого. Через зрозумілі причини я не можу поговорити з вами особисто. Мав намір скористатися телефоном, та передумав і вирішив написати…»

Закінчувався лист словами:

«Це та сама людина, що сповістила вас про від'їзд Кмітливого. Вона ж попередила про його приїзд у понеділок, А ще вигадала спосіб передачі повідомлень: «Курдупель», «Півник» — це яскраві прикмети того, про кого я вам пишу…»

Рамос повернув аркуш, але на звороті нічого не було. Заглянув у конверт і вийняв фотографію… Хасінто. Він передав усе Старому й замислився.

Глянувши на фотографію, Старий завмер. Потім підвівся й підійшов до вікна. Нічого не бачачи, він дивився у вікно й думав про зміст листа. Повернувшись на місце, вичавив:

— Сволота…

Рамос підвів голову й нахмурив брови.

— Лист, — сказав він, — підтверджує наші припущення.

Їх більше п'яти. Інформація достовірна, але неповна, її джерело — встановлений Роберто передавач. Хасінто, без сумніву, схоплено. Безумовно й те, що його катували, фотографія досить промовиста.

Трохи помовчавши, Рамос вів далі:

— Хоч би що вони писали, я певен, Хасінто не сказав їм нічого… і не скаже. В цьому й на мить не сумніваюсь. Лист зайвий раз свідчить про марнославство, зверхність та цинізм його авторів…

Старий, глянувши на Рамоса, кивнув:

— Цілком згоден, але тут не все зрозуміло.

Рамос запитально дивився на нього.

— По-перше. Чому нам надіслали листа? По-друге, лист якось дивно закінчується. Враження таке, наче думка урвалася…

Рамос узяв листа й ще раз прочитав.

— Так, — мовив він, — ваше зауваження цілком слушне.

Старий пригладив волосся.

— Я вважаю… треба якось витягти Хасінто звідти.

Рамос отетерів і спромігся лише спитати:

— Як?!

— Усе залежить від часу. Найбільше мені хочеться, щоб скоріше минула ця ніч. У мене є задум… Якщо Хасінто не. вб'ють, через три доби ми спробуємо визволити його.

Рамос недовірливо глянув на Старого:

— Не розумію, як…

Старий не дав йому доказати.

— Ти забув про Р-15? — спитав він.

— Ні. Не забув. Але Р-15 тут, а Хасінто там.

— Р-15 зараз тут. Та що йому завадить опинитися за кілька днів там?

— Значить… Р-15 визволятиме Хасінто?

— Так, — відповів Старий.

— А якщо Р-15 пощастить урятувати Хасінто…

— Рамосе, — урвав Старий, — якщо Хасінто буде живий на час появи Р-15, то цілком імовірно, що вони побачаться. А решта залежатиме від спритності Р-15. Якщо все піде гаразд, він урятує Хасінто й займе його місце там.

Рамос довго мовчав.

— Це складно… дуже складно.

— Атож. Дуже складно, але можливо, — заперечив Старий.

Знову запала мовчанка. Раптом Старий, дивлячись на Рамоса, ляснув пальцями й описав указівним пальцем у повітрі дугу.

— Давай готувати повідомлення для преси та радіо про арешт Роберто, — сказав він. — Але не треба казати, що він убитий. Так ми допоможемо Х-23. Вони подумають, що це відповідь на їхній лист. Бери-но папір та олівець. Почнемо так…

Д-45 лишив машину на стоянці біля бензозаправної станції і подався додому пішки, йшов він, мугикаючи пісеньку. Спустившись крутим схилом, на мить зупинився, витер хусточкою чоло. Д-45 обмірковував, що йому ще треба зробити:

«В Сороа все вийшло як слід. У Майка ускладнень не виникало, з Роберто теж усе гаразд. Пабло і Монтес знають, що робити далі. Зараз треба зателефонувати Юйї, щоб діяла так, як домовились. Усе готово…»

На перехресті він озирнувся на всі боки і перейшов вулицю. Попереду був ще один квартал. «Я повинен передати Маноліну інструкції та пояснити його завдання як нового керівника групи. Потім треба зустрітися з Барінго й дати адресу Юйї, хай забере радіоапаратуру. Крім того, необхідно познайомити Маноліна з «поштовими скриньками» — Реглою та Естер. Ну а тоді чекати, коли приїдуть до нас», — думав Д-45.

Біля під'їзду свого будинку він огледівся. Не помітивши нічого підозрілого, піднявся сходами. Через п'ятнадцять хвилин він вийшов з чорним шкіряним чемоданчиком і швидко попрямував до стоянки.

З брезентового намету посеред вулиці, обставленого металевими бар'єрами з написом «Міська водопровідна служба», за Мозком невідривно стежили двоє співробітників держбезпеки.

— Увага! — шепнув один із них. — Виходить.

Той відклав убік фотоапарат і взяв радіотелефон:

— ПК викликає «Контроль». Прийом.

— «Контроль» слухає. Доповідайте, — пролунало в апараті.