Єжи Данієль - Боротьба триває

Перед вулицею Пасео Роберто побачив дві патрульні машини, які перепинили рух по 23-й вулиці. З машини вистрибували бійці з автоматами.

Натиснувши на акселератор, Роберто різко крутнув і проскочив за кілька сантиметрів від патрульної машини. Вслід йому залунали постріли.

Наступне перехрестя блокували вже три патрульні машини.

«Ні, тут не прорватися», — вмить збагнув Роберто і, скинувши швидкість, круто звернув у бічну вулицю. В заднє скло вдарили кулі. Інстинктивно пригнувши голову, Роберто озирнувся. Патрульна машина їхала за кілька метрів від нього.

Роберто кілька разів вистрілив з пістолета. Патрульна машина різко загальмувала. Роберто зрозумів, що не схибив: поранений водій натиснув на гальмо.

— Куди влучило? — спитав товариша один з патрульних.

— У руку, — скривився від болю водій.

Машина зупинилася, патрульний вибіг на шосе й почав стріляти вслід утікачеві. Тут з'явилася друга патрульна машина і продовжила погоню, а той, що стріляв, пішов допомогти пораненому водієві.

Одна куля патрульного влучила Роберто в шию, але він не спиняв машини. Ось він промчав повз лікарню імені Фахардо. Побачивши, як ще дві машини приєдналися до погоні, Роберто спробував звернути в бічну вулицю, але йому завадив автобус. Через пробите кулями вітрове скло було погано видно. В'їзд на проспект Ранчо Бойєрос блокував ланцюг патрульних машин. Роберто, різко загальмувавши, вискочив з машини й побіг між соснами парком Юності.

Роберто бачив, як з машини повистрибували бійці з автоматами й кинулися слідом за ним.

.. — Здавайтесь! Ви оточений. Вам нікуди тікати! — гукнув хтось.

Роберто двічі вистрілив на голос. У відповідь пролунала автоматна черга. Метрів за двадцять він помітив маленьку альтанку. «Якщо дістанусь до неї, їм буде складніше», — подумав він і рвонувся вперед.

— Стій! — пролунало праворуч.

Не спиняючись, Роберто двічі вистрілив у той бік. Автоматна черга зліва влучила йому в ногу. Він упав, схопившись за рану. Обличчя перекривилося від болю. Кілька разів натиснув на спусковий гачок, але пострілів не було.

Встановивши нову обойму, Роберто поповз. Помітивши, що праворуч від нього хтось повзе, він відкрив вогонь. Пострілом у відповідь його поранило в руку.

— Здавайтесь! — пролунало знову.

Вже нічого не розрізняючи, Роберто заходився стріляти навмання. Пролунала автоматна черга, і він відчув пекучий біль у грудях. До нього кинулись якісь тіні. То було останнє, що бачив Роберто.

Рамос, Ферра, Агілар та Старий поставили на тацю чашечки з-під кави й закурили. Старий випустив дим і, всміхнувшись, звернувся до Рамоса:

— Отже… у в'єтнамках.

Рамос поклав недопалок на попільничку:

— Так, товаришу майор, у в'єтнамках. Ви б бачили Агіларове обличчя, коли я йому сказав, що інформацію передали не у воді.

— Звісно, я здивувався, — відповів Агілар. Все схиляло до думки, що інформацію передадуть саме у воді. Важко було уявити, що вони скористаються в'єтнамками… Просто, але хитромудро.

— Тут нам істотно допомогло те, що ми знали результати роботи Мехіаса, — промовив Старий.

— Щодо Мехіаса, — докинув Рамос. — Йому вдалося встановити мікропередавач у машині Мозка. Це дозволить нам тримати агента під контролем.

Всі помовчали. Потім заговорив Старий:

— Я думаю про Роберто. Ми ще раз переконалися в дієвості роботи комітетів захисту революції. Це ж їхні працівники виявили, де переховується Роберто.

Старий замовк. Раптом його обличчя посмутніло.

— Уже дві сім'ї постраждали, — гірко промовив він. — У кожній утратили дорогу людину. Знову найманці завдають болю нашому народові. Ще раз пролито кров кубинців: спочатку — Хуанхо, тепер — водія таксі…

Поступово його обличчя стало спокійнішим.

— Щодо Роберто, — сказав він, — нам треба дещо обмізкувати. При обшуку будинку, де він ховався, встановлено, що двері там не пошкоджено. Отже, в помешкання Роберто проник не силою. Якщо це так, значить, двері відчиняли ключем. Виходить, сховатись у будинку йому хтось допоміг. Далі. Сім'я, що мешкала в цьому будинку, виїхала з країни торік. Тому тут можливі варіанти. Перший: ключ від самого початку був у Мозка, другий — ключ у когось іншого. Продумаємо перший варіант. Якщо ключ був у Мозка, то хто йому його дав і з якою метою?..

— Це міг зробити, — припустив Ферра, — товариш або пацієнт, щоб Мозок забрав з будинку якісь речі. З іншого боку, хоч це й малоймовірно, може, якраз тут готували умови для наступної операції?.. Я сказав — малоймовірно, бо вони ж не могли знати, скільки будинок стоятиме незаселений.