Єжи Данієль - Боротьба триває

— Остання обставина, — зазначив Старий, — на мою думку, виключає такий варіант. Мабуть, ключ був у іншої особи. Але в кого?

— А може, в якогось родича? — висловив припущення Агілар.

— Родича? — перепитав Старий.

— Так, родича власників будинку. Цей родич, можливо, інформатор або «поштова скринька» Мозка. Не думаю, щоб хтось дав Мозкові ключ, не знаючи, для чого буде використано будинок. Якщо ми виходимо з того, що ключ від самого початку був у родича господарів будинку, і при цьому знаємо, що Роберто опинився в ньому одразу після втечі, то, напевно, він зателефонував Мозкові, а той узяв ключ і влаштував Роберто в цьому будинку. Дуже легко встановити, хто з родичів господаря будинку лишився на Кубі.

— А якщо цей ключ потрапив до Мозка іншим шляхом — від пацієнта чи товариша? Може, Роберто зателефонував йому після втечі і Мозок згадав про цей залишений будинок? — вступив у розмову Рамос.

— Давайте повернемось до того, про що ми тільки-но говорили, — сказав Агілар. — Хто й навіщо віддав ключ Мозкові? Чи міг він передбачити, що будинок пустуватиме цілий рік? Мозок, звичайно, міг згадати про порожній будинок одразу ж після втечі Роберто й почав діяти. Напевно, він заздалегідь знав про залишений будинок або довідався про нього, коли йому подзвонив Роберто. Це можливо.

Запанувала тиша.

— Рамосе, — наказав Старий, — з'ясуйте все, що стосується родичів. А тепер давайте займемося трохи Мозком. Сьогодні п'ятниця. Завтра агенти залишають країну. Точніше: мають намір. Але перш ніж говорити про завтра, поговорімо про сьогодні. Якщо все піде так, як ми сподіваємось, сьогодні Мозок почне з'єднувати всі ланки ланцюга. Іншими словами, одержавши інструкції, він передаватиме їх агентам, що лишаються в країні. Мені б хотілося знати, яких заходів ми вжили?

Ферра підвів голову й подивився на Старого.

— Мехіас установив мікропередавач у машині Мозка, — сказав він. — Його житло перебуває під постійним контролем. Відучора напоготові дві оперативні групи. Вже скоординовано дії з прикордонниками та збройними силами. Створено командний пункт.

— Як з Кмітливим? — спитав Старий. Тепер відповідав Рамос.

— Його ведуть Дульсе й Масагер.

— А що з Пабло та Ф-1?

— За ними теж стежать, — відповів Агілар.

Настійно задзвонив телефон. Старий узяв трубку;

— Слухаю. Так. Ми зараз будемо!

Старий підвівся й коротко кинув:

— Ходімо!

Офіцери прийшли на командний пункт. Весь його персонал уже добу перебував у стані підвищеної бойової готовності. Три оператори сиділи біля потужної апаратури, очікуючи виходу в ефір підпільної станції. Дешифрувальники теж були на місцях. Фахівець з обчислювальної техніки перевіряв у машині стрічку. Ще один співробітник, у навушниках, повільно крутив ручку апарата. Намагаючись утримати в центрі екрана маленьку світну цятку, він уважно пильнував за рухом світного радіовектора.

Радисти зобов'язані були забезпечувати зв'язок з підрозділами революційних збройних сил, що брали участь у операції, а також з прикордонниками й чотирнадцятьма контрольними пунктами по різних районах Гавани…

Частину однієї стіни займало електротабло з картою-схемою Гавани. На ньому було видно, як рухалися машини Мозка і тих, хто за ним стежив.

Четверо офіцерів підійшли до чергового.

— Як справи? — поцікавився Старий.

— Об'єкт номер один проїхав чотириста метрів.

— Є якась додаткова інформація? — знову спитав Старий.

— Так. Він заїхав на бензозаправну станцію, наповнив бак і лишив машину на стоянці, а сам пішки подався додому.

— Пішки? — перепитав Ферра.

— Так, товаришу капітан.

Усі зразу подумали, що Мозок виявив мікропередавач.

— Ходімо, — сказав Старий, — Ферра та Агілар, можете лишатися тут, якщо треба. Потім прийдете до Рамоса.

За чверть години Старий та Рамос продовжили розмову в Рамосовому кабінеті. У двері постукали.

— Зайдіть! — гукнув Старий.

У дверях з'явився співробітник.

— Товаришу майор, — почав він. — Годину тому хтось подзвонив по телефону й назвав місце, де залишено конверт на ім'я капітана Рамоса. Дізнавшись, що ви тут, я приніс конверт сюди.

Старий мигцем глянув на конверт і спитав:

— Той, хто телефонував, звичайно, не назвав себе?

— Атож, відмовився.

— Чоловік чи жінка?

— Чоловік.

Старий трохи помовчав, потім сказав:

— Гаразд, дякую.

Співробітник вийшов.

— Конверт на твоє ім'я. Відкривай, — звернувся Старий до Рамоса.