Єжи Данієль - Боротьба триває

Мехіас знову взявся розглядати все довкола. «Отже, він лишив непричинені дверцята в шафі, висунуті шухляди комода та нічного столика. Недбалість?! Навряд, це досвідчений агент. Крім того…» В нього промайнула думка, що розірвала ланцюг міркувань, йому закортіло покурити, та в кімнаті не можна. Він сховав сигарети в кишеню і маленькою лінійкою зміряв проміжок, на який були відчинені дверцята шафи. Потім обережно відчинив їх. На плічках висіли дві сорочки. Однією рукою він притис плічка, щоб не зрушити з місця, а другою перевірив кишені. Нічого. Його погляд упав на три пари черевиків унизу. В одній з них Майкл був в аеропорту, коли прилетів на Кубу.

Запам'ятавши, як стоять черевики, Мехіас узяв один. Зазирнув усередину, потрусив, потім, оглянувши гумову підошву, поставив черевик на місце і взяв другий. Обидва ніби нічим не відрізнялися один від одного. Мехіас порівняв їхню вагу. «Здається, трохи легший». Він почав уважно його вивчати. Погляд затримався на підборі. «Мусить бути тут», — подумав він. Праворуч підбор не повертався, а коли крутнув ліворуч, половина підбора зсунулася. «Он як… Значить, саме тут він ховав інформацію». Повернувши підбор назад, лейтенант поставив черевики на місце. Причиняючи дверцята шафи, він заміряв ширину щілини. Все було, як і раніше.

Мехіас знову вмостився в кріслі й кілька хвилин роздумував, глянув на годинник, підхопився й вийшов на балкон. Він одразу помітив у кутку пластмасовий самоскид. Поклавши по сірнику перед кожним коліщам, Мехіас підняв іграшку і ножем пошкрябав кузов. Зішкрябаний порох зібрав у пластикову коробочку й поставив самоскид на місце.

Огляд був закінчений, і Мехіас вийшов у коридор, потрапивши на екран телевізора в контрольному пункті, обладнаному в готелі співробітниками держбезпеки. Вони побачили, як лейтенант витирає піт носовичком.

На вулиці Мехіас завів маленький пікап з емблемою «Міське господарство» й поїхав.

Члени квартального комітету захисту революції Бланка та Рауль цієї ночі патрулювали квартал Маріанао, де в одному з будинків переховувався Роберто.

— Рауль! Як ти гадаєш, де він може ховатися? — спитала Бланка.

— Хтозна. Якщо має спільників, то в одного з них. А може, десь у печері? А раптом його зовсім нема в Гавані? Це так само, як шукати голку в копиці сіна. Щоправда, взялися так, що йому не втекти.

Вони зупинилися на перехресті й подивилися на безлюдну о цій порі вулицю.

— А по-твоєму, де він затаївся? — спитав Рауль.

Жінка трохи помовчала.

— Я думаю так само, як і ти. Для нас головне — не проґавити його в нашому кварталі.

Комітетчики сіли на низенький мур при вході до будинку. Вони й не підозрювали, що за якихось двадцять метрів від них переховується Роберто. Раптом Бланка насторожилася.

— Ти помітив? — прошепотіла вона. — Здається, он у тому будинку щось блиснуло.

Рауль подивився на вікна.

— Нічого не бачу.

— Я точно бачила, там щось блиснуло. Наче хтось черкнув сірником…

— Слухай, Бланко. Сьогодні вранці я стриг тут газон і, коли ходив напитися води, не помітив нічого підозрілого. Двері будинку опечатані.

— І все ж, запевняю тебе, там блиснуло світло.

Не чекаючи відповіді товариша, Бланка попрямувала до будинку. Але не встигла вона пройти й кількох метрів, як Рауль швидко наздогнав її. Стежиною під будинком вони підійшли до задніх дверей: ті були зачинені. Рауль і Бланка трішечки розтулили жалюзі на вікні вітальні, але в темряві нічого не можна було роздивитися. Заглянули в їдальню. Там теж темно, але з цього боку світив місяць.

— Бачив? — прошепотіла Бланка.

— Так.

На столі вони помітили дві банки соку та пачку печива й швидко подалися на вулицю.

— Поводься так, наче нічого не помітила, — сказав Рауль. — Якщо всередині хтось є, він, безперечно, зараз стежить за нами. Сядьмо знову. Я візьму сигарету й голосно попрошу тебе принести з дому сірники. Ти підеш і зателефонуєш в управління держбезпеки. Тільки прошу тебе: Hiчого не перебільшуй. Скажи тільки, що тут хтось був чи є Ясно?

— Авжеж.

Через кілька хвилин у міському управлінні держбезпеки пролунав телефонний дзвінок.

Тієї ночі Роберто не спалося, й він вирішив послухати музику у вітальні. Кортіло курити, і він, черкнувши сірником, затягнувся останньою сигаретою. Кинувши сірника, підійшов до вікна й одразу помітив парочку на протилежному боці вулиці.

Роберто загасив сигарету. Він бачив, як парочка підійшла до будинку. Притиснувшись до стіни, Роберто приготував пістолет. У нього перехопило подих. По спині побігли мурашки. Минуло кілька секунд, що здалися вічністю. Він почув кроки, ще ближче. Роберто стиснув руків'я пістолета, але кроки почали віддалятися.