Єжи Данієль - Боротьба триває

Ф-1 перейшов 26-ту вулицю і вскочив у 60-й автобус, що вже рушав. Перед ним сюди зайшов один із тих, що приїхали на мотоциклі. А другий, переконавшись, що все гаразд, неквапливо попрямував до мотоцикла, глянув на годинник і виїхав на проспект Ранчо Бойєрос. Хвилин п'ять він не бачив автобуса, але на перехресті з Кападевілья мотоцикл обігнав автобус. Співробітник у автобусі, побачивши мотоцикл, підійшов до задніх дверей.

Мотоцикл мчав із швидкістю вісімдесят кілометрів на годину. Біля повороту на цукровий завод імені Мануеля Мартінеса Прієто мотоцикліст озирнувся — час ще був. Він поставив мотоцикл на стоянці й заквапився на автобусну зупинку.

Хвилини за три з'явився автобус. Співробітники обмінялися поглядами: «Лишаю його на тебе».

Співробітник, що їхав у автобусі, вийшов і подався в кафетерій. Коли автобус зник, він швидко зняв сорочку й лишився в білому светрі. Діставши з кишені викрутку, поміняв номер мотоцикла, надів темні окуляри і, завівши мотоцикл, помчав у аеропорт.

На зупинці біля аеропорту з автобуса вийшло шість пасажирів. Серед них і Ф-1. Він швидко попрямував у приміщення аеровокзалу, не звернувши уваги на мотоцикл, що прибув водночас із автобусом.

У залі чекання Рамос розглядав сувеніри на прилавку. Здається, всю його увагу цілковито поглинула фігурка, яку він тримав у руках, але водночас помічав усе навколо.

Ось Старий протер окуляри, а потім сів у крісло біля кіоска з сувенірами. Он Ферра жваво розмовляє з якоюсь дівчиною. Рамос заплатив два песо і з фігуркою в руці пішов уздовж залу. Знав, що тут чимало співробітників держбезпеки, але жоден нічим не привертав уваги.

Рамос сів біля скляної стіни й задивився на поле аеродрому, де через кілька хвилин мав сісти літак з Кмітливим.

— Увага… Прибув літак рейсом з Монреаля, Канада, — почулося з репродуктора.

Д-45, почувши оголошення, згорнув газету й поклав її в чемоданчик. Глянув на Пабло, що неспокійно позирав на поле аеродрому, і всміхнувся. Проходячи повз Д-45, Монтес побачив його незворушне обличчя.

Рев турбін літака примусив усіх обернутися до льотного поля.

Співробітники держбезпеки на диспетчерській вежі перші побачили, як лайнер пішов на посадку, потім почав підрулювати до аеропорту. Подали трап. У дверях літака з'явилася вродлива стюардеса.

Туристи на трапі опинилися в об'єктиві фотоапарата. Другий співробітник з кіноапаратом знімав усе, що відбувалося між трапом і входом до аеровокзалу.

Майк Спенсер, за паспортом Майкл Бартон, вийшовши з літака, на мить затримався розглядаючись. «Як-то воно тепер вийде», — подумав він.

На ньому були темно-синій костюм, біла сорочка з галстуком у синю смужку та чорні лаковані черевики. На очах — темні окуляри. Йдучи до аеровокзалу, він замінив їх на позолочені з тонкими скельцями.

Пройшовши паспортний контроль, туристи попрямували в коридор, що вів до автобусної стоянки.

Д-45 теж повільно рушив до цього коридора. Співробітники держбезпеки знали, де зараз Ф-1 та Пабло.

Ф-1 обігнав Д-45, навіть не глянувши в його бік. У кінці коридора він зупинився біля колони, начебто зацікавлено розглядаючи прибулих. Це насторожило співробітників держбезпеки.

Пабло перевірив, чи на місці кулькова ручка, яку йому дав Ф-1, і підійшов до дверей у коридор. Тут зібрався невеличкий гурт людей (серед них і співробітники держбезпеки), що очікували, поки перейдуть туристи.

Ф-1 дістав сигарету й сірники, але хтось (це був Ферра) під самим його носом клацнув запальничкою. Ф-1 без щонайменшої підозри прикурив від неї сигарету.

У кінці коридора в гурті людей з'явився Майк Спенсер. Лише Д-45 знав, що це і є «той самий».

Майк пройшов половину коридора й затримався купити пальмове сомбреро, потім пішов далі. Ось він уже підійшов до людей, що з'юрмились біля дверей. Раптом Майк зупинився, підніс руки до горла й почав падати. Першими біля розпростертого на підлозі туриста були Ф-1 і Ферра.

Хтось гукнув:

— Лікаря! Швидше лікаря!

Почувши це, Д-45 прискорив ходу.

— Дозвольте!.. Дозвольте!..

Д-45 пробирався крізь гурт. Люди, побачивши білий халат, одразу розступилися.

Не минуло й хвилини, як Майк знепритомнів, а Д-45 уже стояв біля нього на колінах і рахував пульс. Упевнено, як і належить справжньому лікареві, він попустив вузол галстука, зняв з пацієнта окуляри й поклав біля свого чемоданчика. Потім зняв і свої окуляри, поклав біля туристових, а недужому швидко підніс до носа ватку, змочену нашатирним спиртом.