Єжи Данієль - Боротьба триває

Витираючись, він розглядав спершу раковину вмивальника, а потім біде. «Побачимо, може, й це влаштує», — розмірковував він. Не зволікаючи, підійшов до столика біля ліжка й узяв годинник. Повернувшись назад, заткнув зливний отвір і відкрутив обидва крани. Коли раковина стала повна, закрутив, спостерігаючи, як вода поволі витікає крізь невеликий проріз, зроблений для того, щоб при відкритих кранах вода не переливалася через край. Вода, спавши до рівня прорізу, перестала витікати. Майк засік час. Потім те саме зробив і з біде. Невдоволено скривившись, він одягнувся й пішов до ліфта.

Майк обходив увесь вестибюль, затримуючись біля чудових настінних розписів та картин. Він був третій турист, що спустився сюди до обіду. Співробітники держбезпеки, займаючись хто чим, уважно пильнували цих трьох.

Коли Майк, оглянувши вестибюль, хотів підійти до сувенірного кіоска, його перепинила гід групи, молода вродлива блондинка з голубими очима, й запросила на обід.

Майк смачно поїв, запалив сигарету і хвилин десять сидів за столом. Його думки звертали на одне.

В аеропорт повинні були приїхати Д-45 та Ф-1. Знав Майка в обличчя лише Д-45. Майкові ж центр дав повні дані про всіх учасників групи, зайнятої в операції. Тому, тільки-но зайшовши в коридор аеропорту, він одразу впізнав чоловіка біля колони, з сигаретою в зубах. То був Ф-1. І хоч Майк не побачив Д-45, він був певен, що той десь поблизу. Тому негайно почав діяти за заздалегідь розробленим планом. Все вдалося. Д-45 передав йому інформацію, але тепер Майкові ніде було проявити матеріал. Хоч як він затикав раковину вмивальника, вода поступово витікала. З біде теж нічого не виходило.

Майк погасив у попільничці недокурок і підвівся з-за столу. Виходячи, глянув на тих, хто був у ресторані.

За столиком у центрі одна пара їла десерт. У кутку красуня-блондинка розмовляла з метрдотелем. У другому кутку розмістилися троє чоловіків, дві жінки й четверо дітей. Вони щойно почали обідати.

Майк дістав з кишені сорочки програму перебування й почав читати. Годинник показував двадцять хвилин на першу. За сорок хвилин туристи мали виїхати автобусом у тваринницьке господарство «Вальєс-де-Пікадура». «Побачимо, чи справді брати Кастро так схожі один на одного». Він спустився у вестибюль і сів у крісло. Кіоск із сувенірами, який його цікавив, був зачинений.

О дванадцятій сорок п'ять туристи почали сідати в автобус. Майк вибрав собі місце одразу за шофером, біля вікна. Йому хотілося бути поряд з гідом.

Майк натиснув кнопку в бильці крісла, й спинка відкинулась назад. Вмостившись, він відкрив футляр і перевірив, чи заряджений фотоапарат.

Кілька фраз російською мовою примусили Майка глянути на щойно прибулих, його погляд обмацував постать кожного, хто заходив. Не тільки за мовою, а й за рисами обличчя, за одягом і манерами він упізнав радянських туристів, його обсипало жаром, обличчя зблідло. У пам'яті спливло безліч провалених операцій проти СРСР. Не раз радянські розвідники і контррозвідка розкривали найхитріші плани, розроблені в кабінетах Пентагону та ЦРУ. Майк знав, що Радянський Союз надає Кубі допомогу в усіх сферах, і це була головна причина того, що багато антикубинських акцій США провалювалися. Палкий прихильник диверсійних дій проти Радянського Союзу, він сліпо ненавидів усе, так чи інакше пов'язане із співвітчизниками Леніна. Ось чому сама поява в автобусі радянських туристів збентежила його.

Автобус рушив і за чверть години вже їхав уздовж парапету набережної. Майк заклацав фотоапаратом, знімаючи гаванський порт. Він знімав на кольорову плівку, хоча сам колір цікавив його менш за все — намагався, щоб в об'єктив потрапили судна.

Раптом у салоні стало темно — автобус заїхав у Гаванський тунель, і Майк сховав фотокамеру.

Температура в салоні була приємна, Майк вважав, градусів 20–22. Коли автобус на кілька секунд зупинився на перехресті, Майк подивився на регулювальника. У того на чолі блищав піт, а гімнастерка змокла. На вулиці, мабуть, градусів 30. Автобус знову рушив. Майк подумки благословляв винахідника кондиціонера і непомітно задрімав. Прокинувся, коли автобус заїжджав у господарство «Вальєс-де-Пікадура».

Майк зійшов одним із перших. Його увагу одразу привернула постать директора Района Кастро. Схожість із Фіделем вражала. Рамон Кастро був у формі мілісьяно, в руці диміла сигара. Майк пильно розглядав директора. «Так, повернувшись, запропоную здійснити операцію «Пікадура», — подумав він. Відокремившись від групи, Майк почав фотографувати чудовий краєвид, поступово змінюючи ракурс. У чотирнадцять останніх кадрів потрапив директор.