Єжи Данієль - Боротьба триває

Ферра відповів:

— Він живе в будинку радиста Пабло Касаля Фернандеса. Судячи з усього, вони працюють у парі, тобто Пабло — радист у Ф-1. Коли Ф-1 йшов до Пабло, двоє наших товаришів його сфотографували. — Ферра передав дві фотографії Старому і провадив далі:— Обличчя Ф-1 не змінив, тільки пофарбував волосся в каштановий колір. Це ми встановили з його досьє. Відбитки пальців, зняті з дверної ручки, теж співпадають. У військовому готелі, неподалік від будинку, де живе Ф-1, у нас спостережний пункт. Пабло має зелений «додж» 1957 року випуску. Вчора він їздив з Ф-1 на автозупинку біля зоопарку. Там Ф-1 зумів відірватися від нашого співробітника, тому ми не знаємо, куди він ходив потім.

— Номер машини у вас є? — спитав Старий.

— Так.

Старий енергійно промовив:

— Не можна, щоб Ф-1 утік… Жоден з них не повинен утекти, тим більше цей убивця.

— Ми поки що не хочемо арештовувати їх, — сказав Ферра, — адже кожен з них може вивести на п'ятого, якого ви назвали мозком операції. Безперечно, один із них, а то й обидва повинні сконтактуватися з Кмітливим.

— Звертаю увагу ще на одну деталь, — сказав Старий. — Пам'ятаєте маршрут Роберто? За його словами, маршрут був розроблений заздалегідь. Так от, завважте. Зараз ще два агенти, що беруть участь у цій операції, рухаються тим самим маршрутом.

— Двадцять шоста вулиця і поромний причал! — вигукнув Агілар.

— Так, — підтвердив Старий. — На допиті Роберто сказав, що він ні з ким не зустрічався. Проте це зовсім не означає, що ніхто не знав про його появу. Оскільки маршрут обумовлено, виникає думка, що коли Роберто прибув на причал, Мозок був там. Тепер один показовіш факт: Ф-1 та Пабло опиняються на тій самій зупинці. Ф-1 пішов туди ж після того, як Роберто встановив мікропередавач у кабінеті Рамоса. І Ф-1 мусив це зробити, адже Мозок знав, що нам відомо про Ф-1. Напрошується висновок, що Мозок мешкає десь у цьому районі: йому треба було попередити Ф-1, а зробити це на людях він не міг. Цілком можливо й те, що він одержав нові інструкції в зв'язку з приїздом Кмітливого.

Запала тиша. Порушив її Старий, звернувшись до Ферра:

— Нових перехоплень не було?

— Ні.

— А може, ми не перехопили якоїсь радіопередачі?

— Малоймовірно.

— У Пабло є телефон?

— Так.

— За кордон він не дзвонив?

— Ні. І йому не телефонували.

— Завтра, — продовжував Старий, — коли прибуде Кмітливий, операція ще більше ускладниться. Ні Мозок, ні Пабло, ні Ф-1 ще не передали одержану через мікропередавач інформацію. Отже, вони прагнутимуть будь-що передати її Кмітливому. А той, можливо, везе нові інструкції.

Старий поглянув на годинник: була десята година вечора.

— Щоправда, — додав він, — не можна забувати про «поштову скриньку». Слід подумати не тільки про цю п'ятірку. Сьогодні ніхто не піде додому. Лаштуйтеся спати тут. О сьомій ранку нам треба бути в аеропорту, бо, можливо, Мозок зустрічатиме Кмітливого.

Рамос повільно йшов до кімнати, де спали четверо офіцерів, і думав про Х-23 та Р-15: від жодного не було звісток.

О шостій ранку офіцери вже приготувалися їхати в аеропорт.

О шостій п'ятнадцять на червоному «фіаті» виїхав Старий. За п'ять хвилин на жовтій «тойоті» вирушив Ферра. Агілар завів мотоцикл.

Рамос виїхав останнім. Він усе чекав повідомлення від Х-23 чи Р-15. Стрілка годинника показувала шосту тридцять, коли попелясто-сірий «фіат» рушив від стоянки.

Чотири години розмовляв Ф-1 з Пабло. В понеділок уранці, щойно диктор національного радіо сказав: «Шість годин двадцять хвилин», Пабло завів машину й вирушив у міжнародний аеропорт імені Хосе Марті.

Ф-1 їхав автобусом 60-го маршруту і спостерігав, як прокидається місто, його годинник показував шість п'ятдесят, коли автобус зупинився біля світлофора. Ф-1 подивився на машину, що загальмувала поряд. «Бач, як йому в «то-йоті» зручно. Гарний жовтий колір», — подумав він.

Загорілося зелене світло, й «тойота» помчала далі, обігнавши автобус.

Д-45 ретельно причесався перед дзеркалом, оглянув свої білі черевики, гарно напрасовані штани та лікарський накрохмалений халат. На кишеньці халата можна було прочитати «Д-р Іларіо Гомес». Він одягнув годинник і перейшов до вітальні. Там узяв на столі окуляри й вийшов з будинку, щоб їхати в аеропорт імені Хосе Марті.

Незважаючи на ранню йору, в аеропорту було людно. Одні зустрічали родичів або друзів, інші проводжали, а кілька співробітників управління державної безпеки чекали Кмітливого. В диспетчерській вежі двоє співробітників установили на тринозі кінокамеру з телеоб'єктивами. Службовцям «Кубана де Авісьйон» вони відрекомендувались як працівники Кубинського інституту радіо й телебачення, що знімають документальний фільм.