Валерій Лапікури - В Багдаді все спокійно

- Ризиковано цитуєте, Олексію Михайловичу. І то не вперше. Кирило Євгенович любить повторювати, що найвеселіше шкіриться смерть.

- Мудро. Каву вам замовити? Справжню?

- Спасибі. У мене за п’ятнадцять хвилин черговий стрибок у кропиву.

Чекіст зник, як і з’явився - не попрощавшись. А я подумав собі: Полкан правий, у них там у Конторі і мова якась ненормальна. Інший би сказав: «безробіття», а вони - «надлишки робочої сили». Але не будемо чіплятися до філології. Вона, як ті коні, не винна. Бо навіть лайно, що прибивається до нашого сищицького берега, може обернутися особливо цінною інформацією.

Проте, того дня ніяка інформація до мого берега не прибилася. І я зрозумів, що знову зациклився на одній-єдиній версії - буцімто кореєць ходить ночами по наших вулицях, тримаючи в зубах гострий ніж-багнет, а в голові - список з адресами київських наркоманів і однополчан зарізаного ним Дембеля.

То неправда, що снаряд не потрапляє двічі в одну й ту ж воронку. Я навмисне в армії розпитав про це корпусних артилеристів. Тут головне що? Не сидіти у свіжій воронці, покладаючись виключно на теорію ймовірності, а якомога швидше перекотитися в наступну. Саме ця моя власна версія теорії «двох снарядів» і вивела моє слідство з глухого кута.

Зранку об’явився у моїй «шпаківні» колега, про якого я вже призабув. Новенький з «обехаесу», котрий хвацько танцював шейк і вмів на смак відрізняти коньяк від болгарського бренді. Об’явився не просто так, а розраховуючи на допомогу.

- Капітане, мій начальник сказав, що ви все знаєте. Особливо якщо це не має відношення до ваших безпосередніх обов’язків.

- Делікатний у вас начальник! Інший би просто обізвав мене сачком… так, чого треба?

- Звідки у Києві взявся синій вельвет у дрібний рубчик, та ще й у такій кількості? Я перетрусив усі накладні - і в державній торгівлі, і в кооперації. Навіть комісійні магазини не проминув. І що? Глухо!

- Юначе, от тільки не треба пауз. По суті, ближче до теми. Чи, як казав Остап Бендер, ближче до тіла. На що вам той вельвет у рубчик здався?

- Висловлюючись у вашому стилі, товаришу капітан, уже половина тіл на Хрещатику шпацирують у джинсах з синього вельвету в дрібний рубчик. Лівий товар!

- А може морячки з «загранки» привезли?

- Скільки вони можуть привезти? Ну п’ять, ну десять штук від сили… а тут - я ж вам сказав: півхрещатика. Це раз. А друге - пошив хоч і фабричний, але наш. Нитка видає. І лейби підробні.

Тут у моїй голові щось почало розвиднюватися. Десь я вже чув про велику партію дефіцитної матерії саме синього кольору. Хвилиночку… зосередилися… пригадали… є! Ключове слово - «синій».

- Шановний колего! Виключно з поваги до вашої непересічної ерудиції на предмет дегустації міцних алкогольних напоїв я вдовольню вашу професійну цікавість. Але не за «спасибі». Згодні?

- Ну-у-у… в розумних межах, звісно… і краще - баш на баш.

- Угу… в такому разі ваш «баш» - два квитки на «Варшавську мелодію», партер, сьомий ряд.

- Капітане, це шантаж!

- Ага! А ваш делікатний начальник хіба не попереджав вас, що я, окрім усього, ще й професійний шантажист? Робота у мене така…

- Колего, а може замість двох квитків до «російської драми» візьмете чотири коробки «Метеориту»? Плюс банку розчинної кави з конфіскатів.

- Лейтенанте, це не ви позували для Змія-спокусника на полотні «Вигнання з раю»? Скажу щиро: за інших обставин міг би обмежитися нормальними посиденьками «у Тамари». Але зараз у мене криза жанру. Інтимного! Тому якщо я колись і буваю добрим, то тільки не сьогодні.

- Умовили. Точніше - дотиснули. Будуть вам два квитки. На завтра не обіцяю, але стосовно наступного тижня щось придумаємо. Тепер ваш баш.

- Записуйте, а краще запам’ятовуйте. Десь із півроку тому студія «Укртелефільм» одержала партію (точно не пригадую, скільки - але добряче) дефіцитного синього вельвету. Проскочила цифра «кілометр», але, може, це перебільшення.

- А навіщо їм стільки?

- Обшити стіни, стелю і підлогу спеціального павільйону для комбінованих зйомок. Є така штука - «рір» називається. Якщо на пальцях пояснювати - це коли камера не сприймає якийсь колір, в даному випадку - синій. От, наприклад, знімають у синьому павільйоні актора, а потім підкладають, як тло, іншу картинку - і він уже сидить, скажімо, посеред зими - в зеленому садочку, а то й взагалі на іншій планеті. Це значно полегшує кіношникам життя, бо якщо садочок ще десь можна знайти, то яким чином ти закинеш актора і всю знімальну групу на іншу планету?