Валерій Лапікури - В Багдаді все спокійно

- Ви думаєте - нам легко? - раптом запитав старший «конторський» - Ваш шеф у порівнянні з нашим - то Махатма Ганді. Чули про такого?

Генерал і оком не зморгнув:

- Не тільки чули. Іван Борисович знав його особисто. Разом партизанили у цій… як її? Бенгалії.

Коли двері за несподіваними візитерами зачинилися, Генерал підвів риску:

- Ну, товариство, у мене таке враження, що ця розмова матиме продовження. І до того ж - несподіване. Як завжди, коли ми даємо волю фантазіям капітана Сироти.

- Накапають?

- Сирота, знову ви зі своєю попередбатьківщиною. Не накапають! Гірше! Допоможуть. І до того ж - безкорисливо. Тож сходіть поки що провітріться - до своїх… тих, кого насправді не існує… я мав на увазі - наркоманів. А ми тут між собою ще трохи порадимося: чи нам одразу вішатися, чи все ж таки сподіватися на якесь чудо.

Полковник вкотре не змовчав і додав від себе:

- Сирота, ти, здається, зараз у Павлівську їдеш?

- Так, до «головного над психами».

- Ну як дійдеш висновку, що тобі безпечніше там залишитися, то не соромся, залишайся. Тільки передзвони.

- Єсть! - передзвонити.

По дорозі від Управи до Куренівки, як не дивно, нічого не трапилося.

«Головний над психами» ще не повернувся з міністерства, відтак я зайшов у гості до свого друга Бориса. Той лежав на кушетці, підклавши під голову дві казенні подушки, і уважно читав другий том довоєнного польського видання «Енциклопедії сексуальних збочень». На моє німе запитання «інфант террібл радянської психіатрії», не підводячись, пояснив:

- Ти, Олексо, напевне і не здогадуєшся, що крім поняття «збоченість» у сексології існує ще й поняття «варіабельність».

- Борисе, я особисто знаю лише два варіанти сексуальних стосунків. Але здогадуюсь, що коли начальство, перепрошую… ставить раком мене, то це збочення. А якщо я, у свою чергу на них наїжджаю - то це варіабельність.

- Молодець, капітан! Геніальне визначення! Подаруєш? Я запишу, для науки. Але звідки ти такий освічений?

- Куди дінешся - життєва практика. Плюс спілкування з такими, як Мілка Маєвська, вона ж Анаконда - теж збагачує. А вам, доктор, що - нема чого робити? Чи навпаки, випадок складний трапився?

- Та ні, Олексо, я тут відкриття зробив - абсолютно несподіване. От у цьому томі цілий розділ, сторінок за п’ятдесят, присвячений такому збоченню, для якого в радянській психіатрії не існує навіть відповідника.

- Ти не операції з валютою маєш на увазі? Чи порушення режиму прописки?

- Іди ти, Сирота, ік бісу зі своїми ментівськими жартиками. Я маю на увазі збочений сексуальний потяг до жіночого взуття. Чув про таке?

- Ні! А що - таке буває? А що вони з ним роблять?

- Пояснюю ще раз: от у цій енциклопедії аж п’ятдесят сторінок кваліфікованого опису з реальними прикладами. Довго розказувати!

- То чого ти про це згадав?

- А того, що у них там, навіть у Польщі таке збочення є, а у нас у Союзі про нього навіть не чули. Що з цього випливає?

- Як по мені, то виключно одне: якість радянського жіночого взуття така, що ніяких сексуальних асоціацій воно не викликає. Хоча ні, стоп! Бо коли я особисто бачу красиві «шпильки», то мимоволі думаю: чи це часом не робота Додіка з Андріївського узвозу? А коли у свою чергу пригадую Додіка, то у мене виникає асоціація щодо його вже згаданої подруги Мілки. Я тобі про неї не раз розповідав.

- Ти мене Мілкою вже задовбав.

- Куди дінешся, якщо вона особисто задовбала всю київську міліцію? Це не просто баришня з найбільшої літери Б, це чистісіньке «на фіга мені ваші ландиші».

- Взагалі, капітане, у тебе нормальні асоціації йдуть не по першому, а по третьому колу. От, приміром, я: коли бачу красиве жіноче взуття, одразу уявляю собі такі ж красиві довгі ноги… ну і так далі. А ти? «Шпильки»-Додік-Мілка… а вже потім секс, та й то без «ландишів». Збоченець! Хоча стривай! Я і це запишу для науки.

- Спасибі, докторе, вшанували. Великий ви майстер забивати голову своїм асоціаціями. Я сюди, між іншим, у справі прийшов. Як там наш ізолятор тимчасового утримання наркоманів?

Борис споважнів, звівся на ноги і відклав товстелезний том на полицю:

- Пожартували - і досить. Видовище гнітюче. Навіть мій шеф запив у відкриту. Раніше, принаймні, це потай робив, а тепер махнув рукою і квасить, не зачиняючи двері.

- Чого раптом? А як же професійна черствість?

- А ти у нього сам запитай. Він уже, здається, приїхав. Це його «Волга» бібікає.

«Головний над психами», як на непрофесійний погляд, тримався непогано. Видавав його лише легкий запах дуже хорошого коньяку. Отже, не все ще втрачене. Бо справжні алкоголіки глушать такий шмурдяк, що від їхнього дихання мухи дохнуть.