Валерій Лапікури - В Багдаді все спокійно

- Як випивали? - підскочив худий і довгий. - Цього не може бути!

- Може бути. І не просто випивали, а жерли «з горла», як алкаші під гастрономом. Маємо речові докази для особливо недовірливих: три порожні пляшки з-під «Столичної» і три комплекти пре-е-екрасних відбитків пальців. Зафіксовано, сфотографовано і занесено до протоколу. Можемо подарувати. Або - вам копії, а оригінали… Москва, Луб’янська площа, товаришу Андропову Ю.В. Вибирайте.

Опецькуватий благально подивився своїми вилинялими очима на худого полковника. Той пропік його поглядом - аж зашкварчало. А потім звернувся до нашого Генерала:

- Це непорозуміння. Ви нас неправильно зрозуміли. Ми аж ніяк не посягаємо на ваші прерогативи. Ясна річ, йдеться виключно про кримінальний характер злочинів. Ми просто хотіли, так би мовити, по-дружньому, в порядку координації зусиль… без усяких підтекстів.

- Якщо без підтекстів, то чи не могли б ви поділитися з нами інформацією про справжній стан з наркоманією в Середній Азії, масштаби нелегального виробництва наркотиків, а головне - ймовірність поставки товару звідти до нас у Київ?

«Конторські» навіть перезиратися не стали. Відповідь ми одержали одразу:

- На жаль, навіть для нас це закрита інформація. Потрібен запит до Москви, безпосередньо вищому керівництву. Але боюсь, що і там ви не знайдете розуміння.

Генерал здивовано підвів голову і брови одночасно:

- Ви ще скажіть, що ця проблема виходить за межі вашої компетенції!

Головний «конторський» мовчки кивнув.

- Ну якщо це не компетенція Луб’янки, то чия?

- Старої площі, - буркнув «конторський», відвівши очі.

Ми вражено заткнулися. Першим отямився Полкан:

- Як писав один класик, на світі все ще багато такого, що нам і не снилося.

Від автора: офіційною адресою ЦК КПРС була не «Москва, Кремль», а «Москва, Стара площа».

Олекса Сирота:

- Перепрошую, - додав свою баньочку на дьоготь Старий, - якщо товариш генерал не заперечує, то я хотів би звернутися до товариша полковника державної безпеки.

- Про що мова, Іване Борисовичу, ми ж не на стройовій підготовці! Звертайтеся, скільки завгодно.

- Спасибі. Запитання просте: якщо ваше відомство не хоче брати на себе розслідування цих злочинів і відмовляється поділитися навіть не такою вже й закритою інформацією, то в чому полягає ота координація, задля якої ви до нас прийшли? І, як я розумію, прийшли офіційно, а не по дорозі на Центральний телеграф.

Худий і лисий перевели свої погляди зі Старого на мене. Партизан одразу все зрозумів.

- Хлопець не продасть. Моя школа.

- Добре. Але виключно конфіденційно…

- Знаємо, знаємо. Ви не казали, ми не чули.

- Тоді ви розумієте, що після того, як Юрій Володимирович (Андропов, - авт.) став членом Політбюро, декому тут, на Україні не спиться і не лежиться.

Полковник вдруге за сьогоднішній день виявив дивовижну ерудицію:

- Угорці, котрих так любить ваш московський шеф, в аналогічних випадках кажуть: йому кисло пукається.

Чекісти хором і голосно гигикнули і одразу ж стерли посмішки зі своїх облич.

- Порівняння точне, - похвалив старший, - а відповідно, як ви розумієте, хоч і керівництво у нас колективне, але, як у кожному колективі, є свої… скажімо так: плітки, інтриги… це, звичайно, не для розповсюдження. Ви розумієте?

- Я вам по-простому скажу, як старий партизан: дехто на Україні чомусь вважає, що його сина зробили наркоманом виключно аби батько вище Києва не підстрибнув. І підозрює у цьому вашого шефа та його московських начальників.

«Конторські» витримали удар і десь навіть полегшено зітхнули. А Старий загнав чергового гвіздка.

- За великим рахунком вам отой кореєць із п’ятьма трупами - то, вибачайте, до дупи дверцята, м’яко кажучи. Вас хвилює єдине: чи не через нього на відому вам квартиру товар іде. Заспокойтеся: хоча наркоманії в Радянському Союзі немає, але є ще кілька старих лягавих, які в це не вірять. Бо знають, що ту гидоту, яку коле нещасний Ве-Ве-молодший, йому привозять прямо з Четвертого управління - у фабричній упаковці і зі стерильними шприцами. І цілком можливо, що відповідають за це люди з одного з ваших управлінь. Але ви, звісно, про це нічого не знаєте, а як знаєте, то не скажете. Але як би там не було, а копайте у себе. Якщо, звісно, наважитеся.

Чекісти синхронно підвелись і ввічливо вклонились.

- Приємно було поспілкуватися, товариші, - всміхнувся їхній полковник.

- Нам теж, - одвзаємнив Генерал. - Ви як що, то заходьте, не соромтеся.