Джеймс Чейз - Труна з Гонконгу

— Звідки мені це знати?

Це запитання, схоже, її розвеселило. Китаянка вказала рукою на стіл.

— Мої документи он там.

Я перевірив їх: вона приїхали у Гонконг п'ять років тому, зараз їй було двадцять три, працювала танцюристкою.

Трішки розслабившись, я сів навпроти неї.

— Ви були знайомі з Германом Джефферсоном? — запитав я.

Му кивнула, продовжуючи всміхатись.

— Так, я його знала. Він помер два тижні тому.

— А його дружину ви знали?

— Так, звісно ж. Я була свідком на їхньому весіллі.

— Вам відомо, чим Джефферсон заробляв на прожиття?

— Можливо, тепер, коли я відповіла на кілька ваших запитань, ви скажете мені, хто ви такий і чому прийшли сюди? — спитала вона, так і не втрачаючи дружньої усмішки.

— Я збираю інформацію для батька Джефферсона, — відповів я. — Він хоче дізнатися більше про те, як його син жив тут.

Вона запитально підняла брови.

— Чому?

— Не знаю. Він платить мені за те, щоб я роздобув цю інформацію, тож я намагаюсь її отримати. Я готовий заплатити вам за будь-яку інформацію, яку ви зможете мені надати.

Дівчина схилила голову набік.

— Скільки ви заплатите?

— Це залежить від того, як багато ви зможете мені розказати.

— Ви хочете знати, чим він заробляв на життя, — і вона скривилася. — Але він не заробляв. Він брав гроші у Джоан.

— Ви знали дівчину на ім'я Лейла?

— Так... вона жила з Джоан.

— Лейла сказала мені, що Джефферсон орендував розкішну віллу на Ріпалс-бей.

Му закинула голову назад і засміялась. У неї був дуже милий сміх.

— Герман не міг дозволити собі навіть оплатити номер у «Небесній імперії». Він був нічого не вартий... просто ледар.

— Я чув, що він ув'язався в торгівлю наркотиками, — кинув я недбало.

Сказане подіяло на китаянку: вона напружилася, усмішка зникла з її обличчя. Дівчина пильно поглянула на мене, тоді швидко опам'яталась і знизала плечима.

— Мені нічого не відомо про торгівлю наркотиками.

— Я й не кажу, що ви про це знаєте. Але ви коли-небудь чули, що він поставляв героїн із Кантона у Гонконг?

— Ні.

— Це робив Френк Беллінґ.

— Мені про це нічого не відомо.

Тепер дівчина пильно розглядала мене, і на чолі у неї залягла маленька зморшка.

— Ви були знайомі з Беллінґом, правда ж?

— Я зустрічалася з ним лише раз... на весіллі.

— Він був другом Джефферсона?

— Припускаю, що так. Я нічого про нього не знаю.

— Мені розповідали, що після весілля Джефферсон залишив свою дружину й орендував віллу на Ріпалс-бей.

Дівчина неспокійно завовтузилася.

— Він мешкав із нею у «Небесній імперії» до самої своєї загибелі, — сказала дівчина. — У нього ніколи не було вілли на Ріпалс-бей.

Я запропонував їй сигарету, але вона відмовилася. Закуривши, я запитав себе, чому завжди дотримуюся цієї лінії запитань. Усі, з ким я зустрічався і запитував це, крім Лейли, говорили одне і те саме. Чому я інстинктивно відчував, що Лейла сказала мені правду, а всі інші брехали?

— Давайте поговоримо про Джоан, — продовжив я. — Ви добре її знали?

Му кивнула.

— Вона — одна з моїх найкращих подруг. Мені дуже сумно, що вона поїхала в Америку. Я сподіваюся, що незабаром отримаю від неї звістку. Джоан пообіцяла: якщо їй удасться, вона зробить так, аби я теж туди переїхала.

Я на мить завагався, а тоді вирішив іти до кінця.

— То ви нічого не знаєте? — запитав я.

Дівчина запитально поглянула на мене.

— Не знаю... про що?

— Джоан мертва.

Китаянка почала відступати назад, так наче я дав їй ляпаса в обличчя. Її очі широко розплющились, і вона поклала руки на груди. Я уважно спостерігав за нею. Му не грала. Те, що я щойно сказав, стало для неї сильним ударом.

— Мертва? Як вона може бути мертвою? — спитала дівчина хрипким голосом. — Що трапилося?

— Її вбили через кілька годин після прибуття в Пасадєна-сіті.

Обличчя дівчини раптом розпалося — по-іншому описати його було неможливо. Її обличчя зморщилось, і вона більше не виглядала привабливою.

— Ви брешете, — мовила вона приглушеним голосом.

— Це правда. Поліція намагається розшукати її вбивцю.

Му раптом почала плакати, закривши обличчя руками.

— Ідіть геть! — простогнала вона. — Будь ласка, ідіть геть.

— Заспокойтеся. Мені дуже шкода, що я завдав вам такого удару. Я намагаюся знайти її вбивцю, і ви можете мені допомогти. Послухайте...

Раптом Му підскочила й побігла в іншу кімнату, грюкнувши дверима. Я на мить завагався. А тоді вийшов і зачинив вхідні двері. Зайшов у ліфт і спустився на один поверх, а тоді вийшов і чекав, прислухаючись. Я почув, як вхідні двері її квартири відчинилися, після цього настала пауза, а тоді двері зачинилися. Безшумно піднявшись сходами, я став біля пофарбованих у червоне дверей і прислухався. За кілька хвилин пролунав телефонний дзвінок. Му розмовляла тихо й швидко, і я не зміг розчути її слів. Коли дівчина поклала слухавку, я спустився до ліфта і з'їхав на перший поверх. Вийшов на залюднену галасливу вулицю. Через дорогу був пасаж із крамницями. Я увійшов в одну з них і почав розглядати різноманітні фотоапарати за надзвичайно низькими цінами, час од часу позираючи на двері будинку навпроти, відображення яких міг бачити у дзеркалі вітрини. Діяв, опираючись на свої передчуття, та після десятихвилинного очікування почав замислюватися, чи ці передчуття виправдають себе. І вже коли я мав намір облишити все це, то побачив, як Му Гайтон вийшла на вулицю. Якби я не дивився уважно, то б не впізнав її. Тепер дівчина була одягнута у непримітний чорний одяг селянок — коротку куртку і мішкуваті штани. Вона подивилася праворуч та ліворуч і швидко пішла у бік порту. Я поспішив за нею. Му дійшла до стоянки таксі, поговорила з водієм і сіла в авто. Машина незабаром втиснулась у вуличний рух.