Джеймс Чейз: Труна з Гонконгу

Я саме хотів замкнути свою контору, коли пролунав телефонний дзвінок. Було вже десять хвилин на сьому. День видався нудним, довгим і неприбутковим: жодних відвідувачів, усю пошту я викинув у корзину для сміття, навіть не розкриваючи, й ось тепер — цей перший телефонний дзвінок.

Піднявши слухавку, я сказав якомога жвавішим та енергійнішим голосом:

— Нельсон Раян.

Настала пауза. Раптом я почув, як запрацював двигун літака. На мить цей гуркіт ударив мені у вухо, а тоді затих, перетворившись у шум на задньому плані, наче той, хто дзвонив мені, зачинив двері телефонної будки.

— Містер Раян? — голос був чоловічим: низьким і грубим.

— Саме так.

— Ви — приватний детектив?

— І знову все правильно.

Запала ще одна пауза. Я слухав повільне важке дихання чоловіка, а він, імовірно, слухав моє. Потім незнайомець сказав:

— У мене є лише кілька хвилин. Зараз я в аеропорту. Хочу вас найняти.

Я дістав нотатник.

— Як вас звати та яка ваша адреса? — запитав у співрозмовника.

— Джон Гардвік, Кеннот-бульвар, 33.

Записавши адресу, я уточнив:

— Що я маю зробити для вас, містере Гардвік?

— Я хочу, щоб ви постежили за моєю дружиною.

Настала ще одна пауза, й у повітря знову здійнявся літак. Чоловік щось сказав, та його слова заглушило сильне виття реактивних двигунів.

— Я не розчув ваших слів, містере Гардвік.

Він зачекав, доки літак віддалиться, а тоді швидко проказав:

— Двічі на місяць я регулярно літаю в Нью-Йорк у справах. Гадаю, що поки мене нема, дружина поводиться... гм... непристойно. Тож хочу, аби ви постежили за нею. Повернуся післязавтра — у п'ятницю. Мені треба знати, чим вона займається, поки мене нема. Скільки це вартуватиме?

Я не надто любив такі справи, та це принаймні було краще, ніж нічого.

— А чим ви займаєтеся, містере Гардвік?

Він заговорив із легкою ноткою нетерплячості у голосі:

— Працюю на корпорацію Герона, яка виробляє пластмаси.

Корпорація Герона була одним із найбільших підприємств на цій частині Тихоокеанського узбережжя. Чверть економічного процвітання Пасадена-сіті забезпечувала саме вона.

— П'ятдесят доларів за день плюс витрати, — сказав я, піднімаючи свою звичну плату на десять доларів.

— Згода. Я зараз же надішлю вам триста доларів як попередній гонорар. Хочу, аби ви стежили за моєю дружиною, хоч би куди вона не пішла. Якщо дружина не залишатиме дому, то мені треба знати, чи хто-небудь її відвідує. Ви зробите це?

За три сотні доларів я би виконав і значно важчі доручення.

— Так, я зроблю це, — відповів я, — та чи не могли б ви прийти сюди, щоб зустрітися зі мною, містере Гардвік? Віддаю перевагу особистому знайомству зі своїми клієнтами.

— Розумію, та лише щойно вирішив удатися до таких дій. Я вже на півдорозі до Нью-Йорка, однак у п'ятницю зустрінуся з вами. А поки що хочу лише бути впевненим, що ви стежитимете за нею, поки мене не буде в місті.

— Ви можете бути певні у цьому, — сказав я, а тоді замовк, поки ще один літак долав злітно-посадкову смугу. — Мені потрібен опис вашої дружини, містере Гардвік.

— Кеннот-бульвар, 33, — мовив він. — Мене уже кличуть. Я повинен іти. Зустрінемось у п'ятницю, — і лінія затихла.

Поклавши слухавку на місце, я узяв із коробки на столі сигарету. Запалив її настільною запальничкою і видихнув дим у бік протилежної стіни.

Приватним детективом я працював упродовж останніх п'яти років і за цей час натрапляв на кількох ексцентричних осіб. Цей Джон Гардвік може бути лише ще одним навіженим, та я чомусь його таким не вважав. Він говорив як людина, котра потрапила у складну ситуацію. Можливо, місяцями тривожився тим, як саме поводиться його дружина. Може, він упродовж тривалого часу підозрював, що вона обманює, коли його нема у місті, й от раптом, уже від'їжджаючи у чергове відрядження, вирішив її перевірити. Це міг бути один із тих миттєвих імпульсів, до яких міг удатися стурбований, пригнічений чоловік. Та все ж мені це не надто подобалося. Не люблю анонімних клієнтів. Не люблю безтілесних голосів у телефоні. Я віддаю перевагу тому, аби знати, з ким працюю. А ця справа видавалася трохи поспішною і занадто удаваною.