Джеймс Чейз - Труна з Гонконгу

Після ще одного тривалого очікування вийшли хлопці з відділу вбивств. Один із них подав знак кремезному копові, котрий наглядав за мною. Посідавши у свої машини, вони усі поїхали геть.

Кремезний коп відчинив двері авто й тицьнув у мене великим пальцем.

— Давай ворушися, — сказав він. — Лейтенант хоче тебе бачити.

Щойно я ступив на тротуар, Джей Вейд, промисловий хімік, контора котрого містилася одразу ж коло моєї, вийшов із авто. Він приєднався до мене у ліфті.

Вейд був років на три чи чотири молодшим за мене: високий, атлетичної будови, із короткою стрижкою, засмаглим обличчям і жвавими очима. Час від часу ми зустрічалися, залишаючи наші контори, і разом спускалися ліфтом до автівок. Він видавався нормальним хлопцем і, як і Сперроу, цікавився моїм життям. Гадаю, навіть найшанованіші люди не здатні опиратися так званому шикові життя детектива. Він часто запитував про мої тривоги, і за той короткий час, поки ми спускалися у ліфті та прямували до своїх авто, я годував його тими ж брехнями, що й Сперроу.

— Що трапилося? — запитав Вейд, коли ліфт почав повільно підніматися на четвертий поверх.

— Сьогодні вранці у своїй конторі я знайшов мертву китаянку, — сказав я. — Копи дуже збуджені через це.

Він витріщився на мене.

— Мертву?

— Хтось застрелив її.

Ця інформація перевернула його свідомість.

— Ви хочете сказати, що її вбили?

— Еге ж.

— Оце так! Заради всього святого!

— Саме це я й повторюю відтоді, як знайшов її.

— Хто її вбив?

— Ех! У тому й питання! О котрій годині ви вчора пішли зі своєї контори? Коли я йшов, ви ще були на місці.

— Близько дев'ятої. Швейцар саме замикав двері.

— Ви не чули пострілу?

— Заради бога... Ні!

— Коли ви йшли, то не зауважили, чи було увімкнене світло в моїй конторі?

— Ні, не було. Наскільки я чув, ви пішли близько шостої.

— Саме так.

Тепер я починав хвилюватися. Виходить, китаянку вбили після дев'ятої. Моє алібі видавалося ще менш переконливим, ніж мокра курка погожого дня.

Ліфт зупинився на четвертому поверсі. Ми вийшли. Із моєї контори виходили швейцар і сержант Палскі. Швейцар поглянув на мене так, наче я був двоголовим чудовиськом. Вони рушили ліфтом униз.

— Що ж, гадаю, ви будете зайняті, — сказав Вейд, дивлячись на копа, котрий стояв біля дверей моєї контори. — Якщо я зможу чимось допомогти...

— Дякую. Я вам повідомлю.

Залишивши його, я пройшов повз копа й увійшов у приймальню. Крім обгорілих сірників на підлозі та недопалків сигарет де завгодно, але не у попільничці, кімната мала самотній вигляд. Я увійшов у свій кабінет.

За моїм столом сидів лейтенант Ретнік. Він оглянув мене звичним пильним поглядом поліцейського, коли я увійшов, а тоді рукою вказав мені на крісло для клієнтів.

На спинці крісла залишилася пляма засохлої крові. Мені не хотілося торкатись її, тож я сів на підлокітник.

— У тебе є дозвіл на носіння зброї? — запитав він.

— Так.

— Який у тебе пістолет?

— Поліцейський серії ест спешіал тридцять восьмого калібру.

Ретнік поклав руку долонею догори на книгу записів.

— Давай.

— Пістолет у правій верхній шухляді.

Він довгенько дивився на мене, а тоді забрав руку.

— Його там немає. Твій стіл я оглянув.

Я опирався спокусі витерти цівку холодного поту, що почала текти по задній частині моєї шиї.

— Але він повинен там бути.

Лейтенант витягнув із коробочки зі свинячої шкіри сигару, зняв обгортку, проколов сигару кінчиком сірника, а тоді запхнув її в рот. Увесь цей час його маленькі жорстокі очі дивилися на мене.

— Її було застрелено з пістолета тридцять восьмого калібру, — сказав він. — За словами лікаря, вона померла близько третьої години сьогодні вранці. Послухай, Раяне, чому б тобі не зізнатися? Що ця жовтошкіра мала у своїй сумочці?

Намагаючись зберігати свій голос спокійним, я сказав:

— Можу видатися вам дурним, тупим приватним детективом, але й ви добре маєте усвідомлювати, що я не міг би бути аж настільки тупим і дурним, аби застрелити клієнтку у власній конторі своїм-таки пістолетом, навіть якби вона мала усе золото Форт-Нокса [1] Форт-Нокс ( англ . Fort Knox) — військова база США, розташована майже в центрі військового містечка Форт-Нокс за 30 миль на південний захід від Луїсвілля, штат Кентуккі, займає 44 000 га (440 км 2 ). На території військової бази Форт-Нокс є діюче з 1936 року сховище золотих запасів США, де зберігають 4176 тонн золота у злитках. Воно займає друге місце в Сполучених Штатах, поступаючись лише Федеральному резервному банкові Нью-Йорка, що зберігає близько 5000 тонн золота багатьох іноземних держав, центральних банків та офіційних міжнародних організацій. у своїй триклятій сумочці.