— Це вас не стосується. Коли ми можемо зустрітися?
— Я спробую щось організувати. А коли б ви хотіли побачитися з нею? Зараз?
— Ні, не просто зараз. Як щодо нинішньої ночі? Я буду тут о восьмій. Ви зможете зробити так, аби вона прийшла?
Мадам кивнула.
— Якщо вона буде саме тією дівчиною та співпрацюватиме зі мною, я дам вам п'ятдесят доларів.
— Вона буде правильною дівчиною і готовою до співпраці, — сказала мадам. У її очах раптом виник непохитний вираз.
Я допив свій напій.
— Тоді сьогодні о восьмій, — я підвівся. — Але якщо це буде не та дівчина, я обов'язково дізнаюся. Тож не обманюйте знову.
Вона всміхнулася до мене.
— Ви будете задоволені.
Я повернувся назад до готелю «Ріпалс-бей», відчуваючи, що не змарнував сьогоднішнього ранку.
Обіпершись на поруччя палуби першого класу порома, я спостерігав, як пасажири третього класу пробивали собі шлях на нижню палубу.
Це було дивовижне видовище. Кожен із них, а усі вони були китайцями, поводився так, наче пором «Зірка» мав негайно ж відпливати, хоч у нього було щонайменше чверть години, перш ніж він мав відчалити від пірса. Кулі, похитуючись під величезними ношами, підвішеними на бамбукових жердинах, квапилися сходнями, повсякчас штовхаючись, наче їхнє життя залежало від того, чи потраплять вони на уже й так переповнену палубу. Оточені гострозорими дітьми у безрукавках, китайські жінки з немовлятами, прив'язаними до їхніх спин, помалу просувались уздовж пірса. Дві стрункі китайські дівчини у чорних піджаках і штанях поквапливо йшли сходнями, несучи між собою на бамбуковій жердині величезний кошик із лози, що мав форму сосиски, у якому лежала, рохкаючи, велика свиня. Наполовину голий китайський хлопець, праве плече котрого було жахливо викривлене внаслідок носіння важких тягарів, прив'язаних до спеціальної жердини, щасливо всміхався, підганяючи групку крихітних діток попереду себе. Двоє чепурних китайських поліцейських у формі стояли, запхнувши великі пальці за ремені для пістолетів, і спостерігали за всім цим із батьківською терпимістю.
Я перевів погляд, аби зиркнути на кількох пасажирів першого класу, котрі саме підіймалися на борт. Стелли поміж них не помітив, але був упевнений, що вона прибуде останньої миті: вона була з тих, хто точно вираховує момент своєї появи. Така жінка ніколи не прийде занадто рано або ж занадто пізно.
Раптом присадкуватий, міцно збудований китаєць, одягнутий у чорний міський костюм, із громіздкою валізою під пахвою піднявся на сходні першого класу.
Дивлячись на цього могутнього чоловіка, я пригадав постать, відображення котрої вчора з'явилось у дзеркалі вілли, що винаймав Енрайт. Я був упевнений, що це був саме той чоловік, який спостерігав за мною із затемненого передпокою.
Поки він ішов, я його вивчав. Китайцю було біля сорока, але він ще залишався надзвичайно сильним чоловіком, він ніби рухався зі швидкістю та легкістю гімнаста.
Я сказав собі, що усі китайці виглядають однаково і що я геть здурів, думаючи, що це той самий чоловік, котрий спостерігав за мною на віллі Енрайта, та це відчуття не полишило мене навіть тоді, коли він пройшов повз і, не глянувши на мене, сів, розгорнувши газету легким помахом і ховаючись за нею.
За хвилину до відплиття я побачив Стеллу: одягнута в бавовняну сукню кольору зеленого яблука й із солом'яною корзиною, вона йшла уздовж пірса. Зупинившись біля сходнів, Стелла помахала мені. З усіх пасажирів вона приїхала останньою.
Я спустився сходнями, щоб забрати в неї корзину, чим роздратував двох китайських моряків, які хотіли уже відкотити сходні.
— Привіт, — мовила Стелла. — Ось і я... як завжди, встигла.
Ми повернулися на палубу, і пором нарешті відплив од пірса. Сівши на лаву, ми почали розмовляти про се, про те, не згадуючи про Джефферсона. Коли попереду завиднівся острів Лантао, Стелла недбало запитала, що я робив увесь ранок. Я відповів, що вивчав завулки Гонконгу.
— Що ж, от ми й на місці, — сказала вона, коли пароплав причалив до пірса на Сілвер-майн. — Мені треба віднести ці речі, — Стелла показала на корзину. — А ще маю поговорити зі старенькою. Це займе близько півтори години. Чому б вам не піти до водоспаду? Його справді варто побачити.
— Так і зроблю. Зустрінемося тут?
— Наступний пором відправляється назад перед шостою. Я буду тут.
Я зніс корзину на пірс, і тоді Стелла вказала мені дорогу до водоспаду.
Читать дальше