Джеймс Чейз - Труна з Гонконгу

Коли ми досягли берега, Лейла запропонувала прогулятися по Натан-роуд. За її словами, такою прогулянкою вона нагуляє апетит.

Було неможливо йти поруч одне з одним і ще нереальніше — розмовляти з нею. О цій порі тут було багато людей. Прогулянка вулицями Цзюлуна виявилася нелегким завданням. Повсюди виблискували неонові вивіски. Китайські ієрогліфи, як я вирішив, найкращі й найцікавіші з усіх неонових вивісок. Вони втратили свою банальність і перетворилися на витвори мистецтва. Автомобілі, рикші та велосипеди роїлись уздовж широких вулиць. Тротуар був заповнений постійним потоком людей, скидаючись на жвавий мурашник.

Нарешті ми дійшли до ресторану на бічній вулиці, що була переповнена дітьми, які грались у канавах, продавцями городини, котрі збирали свої товари в кінці робочого дня, припаркованими автомобілями й незмінним блиском неонових вивісок.

— Тут ми дуже добре поїмо, — сказала Лейла, штовхнувши двері, й увійшла в ресторан. Мене наче сильно вдарили у вухо — настільки оглушливо там було.

Відвідувачів ми не бачили. Кожен столик був захований за високими ширмами. Стукіт тайл — гральних кісточок китайського доміно маджонґа [8] Маджонґ, або мадзян — настільна азартна гра, у яку зазвичай грають чотири гравці. Виникла в Китаї, а її регіональні варіанти широко розповсюджені в країнах Східної та Південно-Східної Азії. У грі використовують гральні кості (тайли), схожі на кості доміно, які потрібно складати у певні комбінації за правилами, схожими до покеру. Для гри, як правило, використовують набір із 144 гральних костей, які базуються на китайських ієрогліфах і символах. , — високі схвильовані китайські голоси і дзенькіт посуду лунали звідусіль, перебиваючи одне одного.

Власник ресторану відчинив дві ширми, кланяючись та всміхаючись Лейлі, й ми відразу ж занурились в інтимну атмосферу.

Лейла поклала на стіл сумочку, відрегулювала бюстгальтер, зручно вмостилася на стільці гарненькими маленькими сідницями й показала мені красиві білі зуби у сяючій схвильованій усмішці.

— Я зроблю замовлення, — сказала вона. — Спершу ми посмакуємо смаженими креветками, тоді з'їмо суп із акулячих плавців, а потім курча жебрака — це їхня фірмова страва. Опісля подивимося, що ще тут можна поїсти, але почнемо зі смажених креветок.

Вона швидко надиктувала усе офіціантові кантонізькою, а коли він пішов, потягнулася через стіл і поплескала мене по руці.

— Я люблю американських джентльменів, — мовила Лейла. — У них багато енергії. Вони дуже цікаві в ліжку, а також мають купу грошей.

— Не розраховуй ні на що з переліченого, — відповів я. — Ти можеш розчаруватись. Як давно ти уже в Гонконгу?

— Три роки тому я прибула з міста Кантон. Я біженка. Мені вдалося втекти лише завдяки тому, що у мого кузена є джонка. Він переправив мене у Макао, а тоді я добралася сюди.

Офіціант приніс нам китайського вина і налив його у дві крихітні чашки. Вино було тепле і помірно міцне. Коли офіціант пішов, я запитав:

— Можливо, ти знайома з Джоан Вінґчонґ, яка також біженка?..

— Так, я дуже добре її знаю. А звідки ви її знаєте?

— Ми з нею незнайомі, — відповів я.

Настала пауза, поки офіціант ставив перед нами чашу з королівськими креветками, приготованими у золотистому тісті.

— Але вам відоме її ім'я. Де ви його чули? — запитала Лейла, хапаючи паличками креветку і вмочуючи її у соєвий соус.

— Вона була заміжня за моїм другом, котрий мешкав у нашому рідному місті, — сказав я, впустивши креветку на скатертину. Тоді підняв її ненадійними паличками й обережно переніс собі в рот. Вона була дуже смачна. — Ти коли-небудь зустрічалася з ним? Його звати Герман Джефферсон.

— О, так, — Лейла їла з дивовижною швидкістю. Три чверті креветок зникли до того, як я зумів впоратися з третиною своїх. — Джоан і я разом утекли з Кантона, їй пощастило знайти чоловіка-американця, хоча тепер він мертвий.

Підійшов офіціант із чашею смаженого рису, у якому були перемішані тонко нарізана шинка, креветки і шматочки смажених яєць. Лейла наповнила свою чашу, її палички активно рухалися, закидаючи їжу їй у рот. Я відставав від неї. Аби віддати належне цій їжі, потрібно мати значно більший досвід користування паличками, аніж був у мене.

— Він мешкав із нею у твоєму готелі? — запитав я, впустивши рис на скатертину в марній спробі не відставати від Лейли.

Вона кивнула.

Уже зникли усі креветки і більша половина рису. У дівчини безумовно була вироблена техніка запхати в себе якомога більше за найкоротший час.