Джеймс Чейз - Труна з Гонконгу

Мені стало цікаво, що скаже старий Джефферсон, коли я перелічу ці видатки у своїй відомості витрат.

— Ну гаразд, — сказав я і всміхнувся у відповідь. — Але звідки я знатиму, що ця дівчина — Джоан? Вона ж може бути кимось іншим, правда ж?

— Ви жартуєте? — запитала жінка, пильно дивлячись на мене. — Це — Джоан. Ким іще вона може бути?

— Правильно. Я просто пожартував.

Китаянка підвелася.

— Піду зателефоную.

Я дивився, як жінка перетнула зал і підійшла до столика з телефоном. Поки вона телефонувала, один з американських моряків підійшов до неї й обняв за плечі. Та жестом попросила його помовчати, і тоді він поглянув на мене та підморгнув. Я підморгнув у відповідь. У барі панувала дружня та невимушена атмосфера. У цій угоді не було нічого потайного. До того часу, поки жінка поклала слухавку, усі, у тому числі офіціанти, знали, що я замовив собі дівчину і що вона вже йде сюди. Здавалося, що усі вони справді були раді цій події.

Жінка поговорила з моряком, а тоді знову зняла слухавку. Схоже, бізнес пожвавлювався.

Я допив напій, закурив сигарету, а тоді дав знак офіціанту повторити замовлення.

Двоє американців у барвистих пляжних сорочках увійшли в бар і сіли за стіл далеко від мого. Закінчивши телефонну розмову, китаянка підійшла до мене.

— Джоан буде за десять хвилин. Я повідомлю вам, коли вона прийде, — і, кивнувши, вона попрямувала до двох новоприбулих американців та сіла коло них. Після п'ятихвилинної розмови вона підвелася й знову пішла до телефону.

Трішки більше ніж чверть години потому двері бару відчинилися, й увійшла китаянка. Вона була висока і мала гарне тіло. Одягнута була у чорно-білу обтислу європейську сукню. Чорно-біла пластикова сумочка звисала на ремінці, обмотаному навколо зап'ястка. Китаянка була приваблива і чуттєва. Вона поглянула на старшу жінку, а та кивнула у мій бік. Дівчина зиркнула на мене і всміхнулась, а тоді перетнула зал, манірно рухаючись, у той час як кілька американських моряків свистіли їй услід, по-дружньому всміхаючись до мене.

Дівчина сіла поруч зі мною.

— Привіт, — сказала вона. — Як тебе звати?

— Нельсон, — відповів я. — А тебе?

— Джоан.

— Джоан, а далі?

Вона потягнулась і взяла сигарету з моєї пачки, що лежала на столі.

— Просто Джоан.

— А не Вінґчонґ?

Дівчина кинула на мене швидкий погляд, а потім усміхнулась. У неї були дуже гарні білі зуби.

— Саме так мене звати. А звідки ти знав?

— Мій приятель був тут торік, — сказав я, знаючи, що вона мене обманює. — Він порадив навідатися саме до тебе.

— Дуже добре, — вона уклала сигарету між свої нафарбовані губи й запалила її. — Я тобі подобаюся?

— Звісно.

— То, може, підемо?

— Гаразд.

— Ти даси мені три долари для мадам?

Я дав їй три долари.

Жінка знову підійшла до нас, показуючи всі золоті коронки.

— Ви задоволені нею?

— А хто б не був нею задоволений?

Вона забрала три долари.

— Приходьте побачити мене знову, — сказала жінка. — Я завжди тут.

Дівчина, котра назвалася Джоан, підвелась і рушила до виходу. Я попрямував за нею, киваючи морякам. Один із них утворив літеру «О» вказівним та великим пальцями, а тоді удав, що непритомніє в руки своїх приятелів. Я залишив їх клеїти дурня і вийшов у спекотну метушливу ніч, де на мене чекала дівчина.

— Я знаю чистий дешевий готель, — сказала вона.

— Я також, — мовив я. — Я зупинився у готелі «Небесна імперія». Ми підемо туди.

— Буде краще піти у мій готель, — дівчина скоса поглянула на мене.

— Ми підемо у мій готель, — наполіг я і, взявши її за лікоть, повів крізь натовп у бік готелю.

Вона йшла поруч зі мною. Від неї пахло дорогими парфумами. Я не міг їх розпізнати, та вони були приємні. На обличчі дівчини з'явився замислений та віддалений погляд. За час цієї короткої прогулянки ми не сказали одне одному жодного слова. Коли ми увійшли в готель, вона почала підніматися крутим маршем сходів. У неї була приваблива спина і красиві довгі ноги. Дівчина професійно колихала стегнами, ступаючи з однієї сходинки на іншу. Я упіймав себе на тому, що спостерігаю за цим рухом із більшим зацікавленням, аніж того вимагає ситуація.

Старий портьє дрімав за своєю стійкою. Він розплющив одне око, пильно поглянув на дівчину, тоді на мене і знову заплющив око.

Я повів дівчину коридором. Лейла стояла у своєму дверному прорізі й полірувала пилочкою нігті. Вона оглянула дівчину, а тоді глузливо посміхнулася до мене. Я відповів їй тим же, тоді відчинив свої двері й підштовхнув китаянку в затхлу, непровітрену кімнатку.