Джеймс Чейз - Труна з Гонконгу

Товстий чоловік, котрий був моїм супутником із Гонолулу, потягнувся вгору, щоб узяти фотоапарат і невеличку валізу для одноденної поїздки авіакомпанії «Пен-Ем».

— Ви зупинитесь у «Пенінс'юле»? — запитав він.

— Ні, з іншого боку.

— Цзюлун кращий: кращі крамниці, кращі готелі, але, можливо, ви тут у справах?

— Саме так, — відповів я.

Це пояснення його начебто задовольнило.

Інші пасажири почали збирати ручний багаж. Трохи звичного ввічливого просування уперед та штовханини, і ось я протиснувся назовні під спекотне сонячне проміння.

Це був хороший переліт, трохи задовгий, та мені він сподобався.

Десять хвилин потому я пройшов митний контроль й опинився перед галасливим, метушливим входом до аеропорту. Я побачив, як мій опасистий супутник саме зникає у крихітному готельному автобусі. Він помахав мені, а я помахав у відповідь. Близько півдюжини рикш наблизилися до мене, щось вигукуючи і темпераментно розмахуючи руками. Їхні старі жовті й висохлі обличчя були сповнені благання. Поки я зніяковіло стояв, широкоплечий присадкуватий китаєць, одягнутий в охайний міський костюм, підійшов до мене і ледь вклонився.

— Пробачте, будь ласка, — сказав він. — Можливо, я зможу вам допомогти? Бажаєте таксі?

— Я хочу потрапити до готелю «Небесна імперія» у районі Ваньчай, — відповів я.

— Це на острові, сер, — він виглядав по-ввічливому трохи здивованим. — Найкраще буде взяти таксі до порома і ним переправитися до Ваньчаю. Готель неподалік від стоянки порома на іншому боці.

— Дуже дякую, — мовив я. — А водій розмовлятиме англійською?

— Більшість із них трішки розуміє англійську, — він подав знак водієві на початку стоянки таксі. — Якщо ви дозволите...

Китаєць пішов уперед. Узявши валізу, я вирушив за ним. Він заговорив із водієм, вочевидь, кантонізькою [4] Кантоніз — китайська мова півдня Китаю і Гонконгу. . Водій, худий та зі злим поглядом китаєць, щось пробурчав, поглянув на мене, а тоді пішов геть.

— Він відвезе вас до порома, сер, — сказав присадкуватий чоловік. — Це коштуватиме один долар. Не американський долар, як ви розумієте, а гонконгівський. Як вам, можливо, відомо, один американський долар — це шість гонконгівських, — він радісно всміхнувся до мене. Кожен його зуб, здавалося, був укритий золотом. — Ви без жодного клопоту знайдете цей готель на іншому березі. Він розміщений навпроти причалу, — чоловік завагався, а тоді вибачливо додав: — Ви знаєте, що цей готель навряд чи для американського джентльмена? Пробачте за втручання, але більшість американських джентльменів віддають перевагу «Глостеру» або «Пенінс'юле». «Небесна імперія» — для азійців.

— Так, але саме там я маю намір зупинитися. Дякую вам за допомогу.

— Будь ласка, сер, — сказав він і, витягнувши з кишені м'який гаманець, простягнув мені свою візитку. — Вам може знадобитися гід. Моє заняття — піклуватися про американських джентльменів, коли вони приїжджають у Гонконг. Вам потрібно лише зателефонувати...

— Дякую, запам'ятаю, — я заховав візитку під ремінець годинника. І коли китаєць, кланяючись, відійшов назад, я нарешті сів у таксі.

Під час польоту я прочитав деяку інформацію про Гонконг і дізнався, що є материкова частина, де розташований аеропорт Кайтак, а також півострів Цзюлун і через протоку — острів Гонконг, до якого можна добратися на поромі за чотири-п'ять хвилин.

Ваньчай, де мешкав Джефферсон, — це прибережний район Гонконгу.

Дорога до порома зайняла лише п'ять хвилин. Прибережний район Цзюлуна кишів людьми, які квапилися кудись, повсякчас штовхаючись. Здавалося, що на сотню китайців тут був тільки один європеєць — це нагадало мені розбурханий мурашник. Кулі [5] Кулі — робітник і носій в Індії, Японії та деяких інших країнах Азії. , несучи дивні тягарі, підвішені на парусині на бамбукових жердинах, риссю забігали й вибігали з рухомого транспорту, не задумуючись про ризик потрапити під колеса. Великі американські машини, за кермом яких сиділи огрядні лискучі китайські бізнесмени, рикші, котрі везли ящики і чудернацькі товари у двоколісних колісницях, і потужні вантажівки переповнювали широку вулицю. Яскраві червоні написи китайською прикрашали фасади крамниць. Малі й брудні діти, до спин яких на ременях були прив'язані немовлята, грались у канавах. Китайські сім'ї сиділи навпочіпки на тротуарах перед своїми крамницями й паличками наминали рис.

На пристані я оплатив таксі, біля турнікета придбав квиток і сів на пором, який уже наповнили китайські бізнесмени, американські туристи та кілька чарівних китаянок, одягнених у ціпао з вирізами по обидва боки, щоб показати стрункі ноги.