Джеймс Чейз - Труна з Гонконгу

За наступні двадцять секунд я підбадьорився. Дзвінок налякав незнайомця, і він поглянув у бік телефону.

Я накинувся на хлопця, маківка голови цілилася йому в обличчя, а руки потягнулися за револьвером.

Я ударив його, як ракета: голова врізалась у рот та ніс. Мої руки зімкнулися над револьвером, висмикуючи його вбік, коли нападник вистрелив зі звуком не гучнішим, аніж лопання паперового пакета.

Він, я та стілець упали назад із гуркотом, який струснув кімнату.

Та хлопець був міцним. Мені не вдалося вирвати зброї з його руки: хватка у нього була, як лещата. Він був частково оглушений, в іншому разі прибив би мене, та я мав час, щоб перевернутись та влупити у бік його грубої шиї рубаним ударом, який сповільнив рухи суперника. Його хватка послабилась, і я зміг забрати револьвер. А тоді він гепнув мені поміж очі найважчим із ударів кулаком, на які мені доводилось наштовхуватися. Це виявилося рівнозначним удару молотком.

Я відпустив револьвер. Упродовж миті усе, що я міг бачити, — це блискітливі вогні, які танцювали у мене перед очима. Я почав опускатися на коліна, у той час як він відштовхнувся від підлоги. З носа і рота йому текла кров. Він спрямував удар мені в обличчя, але сили у нього були вже не ті. Я поранив його, а коли такому типові завдають болю, то він так і залишається пораненим.

Заблокувавши його удар рукою, я крутнувся вбік і якось зумів підвестися. Ми дивилися в очі один одному. Револьвер лежав на підлозі між нами.

Він загарчав на мене, але був достатньо розумним, аби не зігнутися по револьвер. Знав, що я прикінчу його раніше, ніж йому вдасться схопити зброю. Натомість він кинувся на мене, наче розлючений бик. Я завдав одного добрячого удару йому в обличчя, коли він гепнувся об мене, а тоді ми обидва вдарилися в стіну, звалюючи дві акварелі з краєвидами Рима, які я захопив із собою, перебуваючи там на завданні, і привіз додому на згадку.

Я знову вдарив головою йому в обличчя і завдав шість легких ударів у живіт, отримавши два свінги в голову, від чого у мене запаморочилася голова. Він трохи відступив. Ті удари в живіт ослабили його. Тепер мій суперник видавався безумним. Я стрибнув до нього, знову вдаривши. Він відхилився вбік, і тоді я побачив у нього в руці ніж.

Ми зупинились і витріщились один на одного. Він був у жахливому стані: мені вдалося добряче натовкти його пику, тож тепер обличчя супротивника стало кривавою маскою. Та все ж він залишався кілером. Його погляд та ніж у руці налякали мене.

Я відійшов назад.

Він знову заричав і почав повільно рухатися вперед.

Мої плечі ударились об стіну. Зірвавши з себе куртку, я швидким рухом обкрутив її навколо лівої руки. Хлопець наблизився до мене так швидко, як змія при нападі. Я прийняв удар ножем на свою обгорнуту руку і загатив нападнику в щелепу правим боковим. Це був хороший вибуховий удар. У нього закотилися очі, і хлопець захитався, опускаючись на коліна. Ніж вислизнув із його товстих пальців. Ногою я штовхнув суперника через кімнату. Тоді ще раз ударив його в щелепу, зірвавши шкіру із суглобів своїх пальців. Він із глухим стуком упав додолу, обдерши об килим підборіддя.

Я сперся на стіну, часто і важко дихаючи. Почувався жахливо. Я прийняв кілька дуже сильних ударів, від яких мені стало по-справжньому кепсько. Було таке відчуття, наче життя витекло з мене.

Раптом двері з гуркотом відчинилися, й увірвалося двоє копів із пістолетами в руках.

Не можна затіяти бійку в такій квартирі, як у мене, не потривоживши при цьому усього кварталу.

Коли вони увійшли, шпанюк перекинувся на бік. Він упав на свій револьвер, і тепер той був у нього в руці. Хлопець і далі намагався заробити свої гроші: він несподівано вистрілив у мене, і я відчув, як куля обвіяла моє обличчя, а потім зробила дірку в стіні, спричинивши зливу зі штукатурки.

Один із копів вистрелив. Я закричав до нього, та було надто пізно.

Цей нікчема помер, усе ще намагаючись зробити другий постріл. Принаймні він був сумлінним.

Опасистий чоловік, на лисій голові якого виступили краплі поту, саме нахилився вперед, аби поглянути через вікно, коли засвітився знак «Не курити».

— От ми й у Гонконгу, — сказав він через плече. — Виглядає досить гарно. Кажуть, що іншого такого місця на землі немає. Цілком імовірно, що це правда.

Оскільки його велика голова закривала мені увесь вид, я зайнявся паском безпеки. Нарешті сусід відхилився назад, аби впоратися зі своїм паском, і мені вдалося мигцем побачити зелені гори, блискітливе блакитне море та кілька джонок, перш ніж ми почали м'яко опускатись до злітно-посадкової смуги.