Реймонд Чандлер - Постріли в ресторані Сірано

За дверима було тихо, й з-під них не вибивалася смужка світла. Він постояв, прислухаючись, а тоді обернувся, щоб іти до сходів.

Якийсь хлопець чи, може, дорослий чоловік — постать в окулярах та одязі кольору хакі, нічим не відмінна від інших двадцяти, чи сорока, чи шістдесяти таких самих постатей — прослизнув зі сходів у коридор і легенько натис на ручку найближчих дверей. Двері не піддались, і він перейшов до сусідніх, очевидно, не помічаючи Блікера. Насилу стримуючи себе, Блікер підійшов до нього, взяв за руку й повів сходами вниз. Рука під його пальцями не випручувалася, навпаки — безвільно корилася.

Відпустивши молодика у вестибюлі й дивлячись, як він, мов механічна лялька, іде через веранду, Блікер міркував, що йому робити далі. Певно, треба повернутися на другий поверх і перевірити, чи не причаївся там ще хтось. І треба знайти того типа Сімпсона. Крізь мотоциклетну тріскотняву він почув якийсь брязкіт у барі й вибух п'яної лайки, яку раптом урвав виляск — ніби хтось ляпнув долонею по столу.

Гнів скипав у Блікерових грудях, віддавався болем у скронях. Увійшовши до бару, він побачив Френсіса Ласаля, співвласника «Крамниці залізних виробів Ласаля і Фліта», розпростертого на підлозі. Плечима він лежав на бронзовому обніжку під стойкою, щокою припадав до чорного полірованого дерева над обніжком. Бармен тримав руки під стойкою й дивився на Сімпсона, а над Ласалем півколом стояли з півдесятка мотоциклістів.

Блікер підняв Ласаля — трохи оглушеного, але, по суті, неушкодженого — і посадив на стілець. Остаточно пересвідчившись, що серйозної шкоди Ласалеві не заподіяно, він підійшов до Сімпсона й сказав:

— Заберіть своїх людей і виведіть їх звідси.

Сімпсон витяг велике жовте портмоне, дістав з нього гроші й поклав на стойку.

— Цього має вистачити на відшкодування заподіяних збитків, — проказав він. Язик у нього трохи заплітався, і рот не затулився по тому, як він вимовив це, але Блікер був певен, що Сімпсон не п'яний. Блікер побачив — а може, йому тільки здалося, що побачив, — холодні очиці за окулярами, блискучі й безвиразні, мов натерта підлога, і трохи відвів руку й переніс вагу тіла на носки, але Сімпсон крутнувся на підборах і пішов геть, а його молодчики подалися слідом за ним, мов зграя захеканих псів. Блікер постояв, розгублено дивлячись їм услід. Він приготувався до бійки, і йому важко було відразу розслабитися. Нарешті він видихнув повітря і, показавши на Ласаля, спитав:

— Хто його вдарив?

— А біс його знає, — відповів бармен. — Як на мене, всі вони однаковісінькі.

Звісно, він мав рацію.

Ласаль кволим, стражденним голосом пробурмотів:

— Ох, гади… Ох, нехай їм сто чортів…

Блікер вийшов до вестибюля й там наштовхнувся на помічника шерифа Кембелла, високого вузькоплечого чоловіка з брезклим сірим обличчям.

— Треба щось робити! — сказав йому Блікер.

Мотоциклісти гасали по вулиці, мотори торохтіли й завивали, а один із молодиків вискочив на машині на тротуар і виписував на ньому зигзаги.

— Робити? — саркастично перепитав Кембелл. — Що саме? Може, накажете запроторити їх усіх до в'язниці?

Мотоцикліст на тротуарі розігнався попід фасадом будинку, а коли порівнявся з вітриною — смикнув за руль і, трохи вивернувши переднє колесо, проїхав ним по невисокому цегляному підвіконню. Видавлене з рами дзеркальне скло почало повільно падати на мотоцикліста, і той, широко розставивши ноги, відштовхуючись підборами від тротуару, незграбно позадкував. Коли скло брязнуло на асфальт, Блікер заскреготів зубами.

Тепер уже й інші молодики вискакували на машинах на тротуар. Один врізався у припаркований до бровки автомобіль. Звівшись над сідлом, він кулаками в рукавицях розбив вітрове скло. Кембелл рушив був до нього, але його загнав назад на сходи мотоцикліст, що вискочив зліва. Блікер почув, як виснули покришки об край нижньої дерев'яної сходинки, і схопив Кембелла за плече в ту мить, коли той сягнув рукою по револьвер.

— Це не допоможе! — крикнув Блікер. — Дзвоніть у поліцію. Нехай негайно висилають п'ять-шість машин.

Кембелл, розлючений, але й задоволений тим, що може нарешті щось зробити, зник у вестибюлі. Блікер, втративши лік часу, спостерігав з веранди, як мотоциклісти руйнують вулицю — гасають тротуаром, розбиваючи пивними пляшками вітрини, перекидають автоматичні ваги, розтрощують рекламні стенди перед кінотеатром; зграї мотоциклістів ганялися за розлюченими жителями містечка, що повибігали на галас, на ревище руйнування, — мотоциклісти заганяли їх назад, у двері панічно освітлених будинків, на сходи готельної веранди, в закапелки й ніші між фасадами, в зяючу порожнечу розбитих вітрин.