Реймонд Чандлер: Завіса. Олівець

— Ім'я вона має?

— Тільки для тебе.

— Якщо не порушила ніякого закону, кажи.

— Її звуть Енн Райорден. Мешкає в Бей-Сіті. Її батько був колись начальником тамтешньої поліції. І не поспішай називати його шахраєм, бо він був не з таких.

— Еге ж… Викладай решту. Тільки не тягни.

— Я найняв помешкання навпроти Іккі. Убивці були ще в готелі. Опівночі я вивів його з будинку й одвіз аж до Помони. Далі він поїхав сам тією ж таки прокатною машиною, а я повернувся назад міжміським автобусом. І пішов у те помешкання на Пойнтер-стріт, якраз навпроти його пристановища.

— Якого біса? Його ж там уже не було.

Я висунув середню шухляду письмового столу й дістав з неї гостро заструганий олівець. Тоді написав на аркушику паперу своє ім'я і проштрикнув його олівцем.

— Тому що хтось надіслав мені оце. Я не думаю, що вони мене вб'ють, але, мабуть, хочуть дати мені доброї хлости, щоб відстрашити від таких вихваток на майбутнє.

— Вони знали, що ти встряв у це діло?

— Іккі привів за собою хвоста — такого собі шибздика, що прийшов потім до мене і впер мені в живіт ствола. Я трохи провчив його, але мусив відпустити. Отож і подумав, що там, на Пойнтер-стріт, мені буде безпечніше. Вдома ж я сам-один.

— Ну що ж, я теж не сиджу на місці, — сказав Берні Оулз. — І маю свої відомості. Отже, вони вбили не того.

— Такий самий зріст, така сама статура, і взагалі схожий. Я бачив, як вони його порішили. Не скажу напевне, що це були ті двоє з «Беверлі-Вестерна». Я ж сам їх доти не бачив. Просто двоє в темних костюмах та низько насунутих капелюхах. Потім вони вскочили в синій «понтіак», десь позаторішньої моделі, й рвонули геть, а попереду вихопився прокладати дорогу великий «каділак».

Берні встав і довгу хвилю дивився на мене.

— Не думаю, що тепер вони стануть морочитися з тобою, — сказав він. — Убито не того, кого треба. На якийсь час банда притихне. Знаєш, що я тобі скажу? Скоро наше місто буде майже таким самим гадючником, як нью-йоркський Бруклін і Чікаго. Ми можемо геть погрузнути в цій нечисті.

— Атож, заварюється з біса круто.

— Але ти не сказав мені нічого такого, Філе, що давало б змогу діяти. Я побалакаю з хлопцями із міського відділу розслідування вбивства. Навряд чи тобі загрожує справжня небезпека. Але ти очевидець убивства, їм це стане в пригоді.

— Я ж не зможу нікого впізнати, Берні. Вбитого чоловіка я зовсім не знав. А звідки тобі відомо, що вбито не того?

— Та ти ж сам мені й сказав, йолопе.

— А я подумав, може, хлопці з міської поліції до чогось докопалися.

— Коли б і так, мені вони не сказали б. До того ж вони там не мають часу навіть вискочити перекусити. Поки відділ ідентифікації не встановить особу, для них той чоловік просто один з багатьох мертвяків у морзі. Але з тобою, Філе, вони охоче поговорять. Їм страшенно подобається записувати свідчення на магнітофон.

Він вийшов, і двері за ним із шурхотом зачинились. А я сидів і міркував, чи не зробив дурницю, що розповів про все Берні. Або що взявся допомагати Іккі. П'ять тисяч зелененьких запевняли, що ні. Але ж і вони могли помилятись.

Хтось постукав у двері. То був рознощик телеграм. Я розписався, розгорнув бланк і прочитав:

ІДУ ФЛЕГСТАФ МОТЕЛЬ МІРАДОР — ЗДАЄТЬСЯ ВИСТЕЖИЛИ — НЕГАЙНО ПРИЇЖДЖАЙ

Я подер телеграму на дрібні клаптики й спалив їх у попільниці. Потім зателефонував до Енн Райорден.

— Кумедна вийшла історія, — сказав я їй і розповів усе, що сталося.

— Не подобається мені цей олівець, — сказала вона. — Не подобається й те, що вбито сторонню людину — мабуть, якогось бідолаху бухгалтера з дрібної фірми, а то б не жив він у такому районі. Даремно ти встряв у цю історію, Філе.

— Я врятував Іккі життя. Там, куди він подався, він зможе стати порядною людиною. Може змінити прізвище. Грошей йому не бракує, судячи з того, скільки він мені заплатив.

— Я кажу, не подобається мені олівець. Приїхав би ти та перебув якийсь час тут у мене. Пошту можна переадресувати, якщо ти її отримуєш. Та й до нової роботи братися не горить. У Лос-Анджелесі й без тебе вистачить приватних детективів.

— Ти не розумієш головного. Я ж іще не розв'язався з цією історією. Дойди з міської поліції захочуть знати, де я є, а якщо дізнаються вони, то про це дуже скоро знатимуть і всі поліційні репортери. До того ж ці дуби ще можуть запідозрити й мене. Ніхто з очевидців убивства не скаже їм нічого істотного. Американці чудово знають, що означає стати свідком гангстерської розправи.