Реймонд Чандлер - Завіса. Олівець

— Соромітник ти, Марло. Ні про що інше думати не можеш?

— Спробую. Мені приємно усвідомлювати, що я маю бодай одну гарненьку знайому з міцними моральними засадами. — Я проковтнув слину й повів далі: — Так от, того типа звуть Іккі Россен. Він далеко не красень і не з тих людей, які мені до вподоби, але одна риса в ньому мене зворушила. Він страшенно обурився, коли я сказав, що маю взяти собі в поміч знайому дівчину. Жінки, мовляв, не створені для такого брутального діла. Тим-то я й вирішив йому допомогти. Бо для справжнього гангстера що жінка, що лантух борошна — однаково. Такий спить із жінками, як і всі, та коли доходиться до того, що треба їх позбутись, робить це без найменшого вагання.

— Поки що я чую від тебе тільки пустопорожню балаканину. Мабуть, тобі треба випити чашку кави чи, може, й чогось міцнішого.

— Дуже мило з твого боку, але я зранку міцного не п'ю, хіба що в особливих випадках, до яких наш з тобою не належить. Що ж до кави, то трохи згодом. Так от, цього Іккі наштрикнули на олівець.

— А що воно таке?

— Ти маєш список людей. Береш олівця й викреслюєш із нього чиєсь прізвище. І той один уже вважай що мертвий. Спілка має на те свої причини.

Вони більш не роблять такого просто задля втіхи. Це для них не гра, а звичайнісіньке діловодство.

— А що ж, до лиха, я можу вдіяти? Скажу й більше — що можеш удіяти ти.

— Я можу спробувати. А ти можеш допомогти мені засікти їхній літак і простежити, куди вони поїдуть — цебто виконавці, яким доручено цю роботу.

— Гаразд, але яким чином ти зможеш бодай чимось йому допомогти?

— Я ж сказав, що можу спробувати. Якщо вони вилетіли нічним літаком, то вже мають бути тут. Якщо вранішнім — то прилетять не раніш, як о п'ятій, чи десь так. Маємо задосить часу, щоб підготуватися. Ти знаєш, які вони будуть із себе?

— Аякже! Я ж щодня спілкуюся з убивцями. Приймаю їх у себе вдома, пригощаю їх віскі з лимонним соком та канапками з ікрою.

Енн посміхнулася. А я тим часом чотирма великими кроками перейшов рудувато-брунатний візерунчастий килимок, підвів її з тахти й поцілував в уста. Вона не опиралась, але й не затремтіла від збудження. Я повернувся на місце й сів.

— Вони матимуть вигляд звичайнісіньких ділових людей — комерсантів чи службовців, що здобули міцне й надійне становище. Вдягнені будуть поважно, поводитимуться чемно — вони це вміють, коли захочуть. При собі матимуть портфелі зі зброєю, яка так часто переходила із рук у руки, що її годі і ідентифікувати. Після того, як виконають завдання, вони її викидають. Найпевніше, це будуть револьвери, але можуть бути й автомати. Глушників виконавці не застосовують, бо вони обтяжують ствол, а це позначається на влучності. У літаку вони сидітимуть не разом, але, зійшовши на землю, можуть удати, ніби давно знайомі й просто не помітили один одного під час польоту. Потиснуть руки, всміхнуться і підуть разом, а може, й сядуть в одне таксі. Гадаю, саме так вони й зроблять — поїдуть в одному таксі, і передусім — до готелю. Та невдовзі переберуться в інше місце, звідки матимуть змогу спостерігати за Іккі, щоб з'ясувати, коли й куди він ходить. Вони не поспішатимуть, якщо тільки сам Іккі не спробує втекти. Це буде для них знак, що хтось попередив його про небезпеку. А Іккі казав, що має ще двоє друзів.

— Вони стрілятимуть у нього з кімнати чи квартири навпроти, якщо знайдуть таку?

— Ні. Вони стрілятимуть зблизька, за якийсь крок. Підійдуть ззаду й скажуть: «Привіт, Іккі». Він або прикипить до місця, або обернеться. Отут вони й нашпигують його свинцем, а тоді покидають зброю і скочать в автомобіль, який на них чекатиме. І поженуть геть услід за чільною машиною.

— А хто вестиме ту чільну машину?

— Якийсь поважний громадянин з бездоганною репутацією, ніколи ні в чому не замішаний. Він сидітиме за кермом власного авто й звільнятиме їм шлях до втечі, навіть якщо для цього йому доведеться ненароком чи свідомо в когось увігнатися, хай то буде й поліційна машина. А потім тяжко побиватиметься й цілу дорогу до поліції литиме сльози на свою сорочку з монограмою. А вбивці тим часом будуть уже далеко.

— Боже милостивий, — мовила Енн. — І як тільки ти можеш жити таким життям? Якщо тобі й пощастить упоратися з цим ділом, вони підішлють виконавців і до тебе.

— Не думаю. Сторонніх вони не вбивають. Вина впаде на виконавців. Не забувай, що ті гангстери-верховоди — справжні ділки. Вони орудують величезними грішми. І по-справжньому жорстокими стають тільки тоді, коли визнають за потрібне когось усунути, хоч самі цього й не прагнуть. Ніколи не виключена помилка. Але шансів на це не багато. Не пригадаю навіть, щоб тут чи деінде колись було розкрито отаке організоване вбивство, — хіба що два-три випадки. Головний верховода — страшенно важний і страшенно крутий. А коли він робиться аж надто важний і аж надто крутий — іде в хід олівець.