Володимир Коскін - Містифікатор

— Одна нога тут, друга — там.

Власов посміхнувся, він згадав, як вони познайомилися з Рудольфом Карловичем Лещинським на прізвисько Американець.

Було це — ой, скільки років тому… Ігор Йосипович був тоді Ігорком-Бліном і типовим вихованцем «підвального спорту» — мав пудові кулаки, накачані м’язи, непомірні амбіції. Працював він тоді з Алькою, тобто Алевтиною, з коханою жінкою. На ту пору — тендітною й ніжною (прізвисько Тигриця вона отримала набагато пізніше). На ринку Алька підходила до якогось грошовитого дядечка чи дамочки, у якої на лобі було написано, що вона дружина не бідного пана, і зверталася з безневинним проханням:

— Оце щойно продала весільне плаття і зі мною розрахувалися доларами. А я їх досі в очі не бачила. Подивіться, будь ласка, справжні вони чи ні?

Добросердий громадянин чи громадянка брали у неї купюри, уважно роздивлялись і… висловлювали співчуття недосвідченій продавщиці: долари-бо насправді фальшиві. Вони простягували назад підробку, і тут раптом Алька хапала їх за руку і починала репетувати диким голосом, що їй тільки-но намагалися продати фальшиву валюту. Одночасно поруч у ролі «підкріплення» опинявся здоровенний ставний Ігорьок, який погрожував доставити афериста чи аферистку у відділок міліції. В кульмінаційний момент скандалу Алевтина раптом заявляла, що, мовляв, гаразд, у міліцію не поведуть громадянина, але тільки в тому разі, якщо їй чесно і благородно повернуть ті гривні, котрі вона «дала» за ці самі фальшивки.

Рудольф Карлович примітив цю «солодку парочку» і взяв у підмайстри. І як же ж відрізнялася їхня перша операція від усього того, чим вони займалися раніше! Її Ігор запам’ятав до найдрібніших деталей, як першу любов.

Ще б пак! Це була фірма, що займалася продажем автомобілів за ціною, майже на тридцять відсотків нижчою за ринкову. Клієнт робить внесок, наприклад, три тисячі сто доларів (приваблює достовірністю саме не «кругла» сума) — і через три місяці одержує новенькі «Жигулі» шостої моделі.

…У невеличкому кабінеті керівника — меблі сучасного дизайну. Шкіряні крісла, диван, великий годинник біля вікна, зручні столи, ефектний палас на підлозі. На стінах під склом у шикарних багетних рамах — реєстраційний документ, ліцензії, сертифікати… Господар кабінету — в особі молодого й імпозантного Ігоря Йосиповича — як на весілля вбраний. Костюм з дорогого краму, черевики блищать, акуратна зачіска. Постава впевненої у собі людини. Мова не швидка, як у легковажних базік, і не сповільнена, як у тугодумів. Здавалося, він усе щиро розповідав, нічого не приховуючи. В який обіг ідуть гроші, який прибуток за чотиримісячний термін приносять. Показував прямі договори із заводами-постачальниками. Ніякої каверзи. Справжнісінький бізнесмен, власник, бос.

Наприкінці бесіди викликав секретарку, яка була в строгій сукні й аж ніяк не зловживала косметикою. Стегнаста Алевтина вручала клієнтові розкішні буклети і проект договору… Усе — на найвищому рівні.

За чотири місяці вони класно «підмолотили». Ще б пак — таке сильне враження на покупців справляли. Рудольф Карлович усе тонко розрахував. І офіс, і секретарка, і різного штибу документація, барвисті рекламні буклети й проспекти, і насамперед сам Блін, вибачте, Ігор Йосипович, з яким довелося неабияк погратися: кожен жест, фразу, інтонацію репетирували і приміряли, — в результаті будь-яка дрібниця поцілювала в «десятку».

Це був той благословенний час, коли люди ще поняття не мали про трасти і поблажливо-наївно поглядали на наперсточників.

Не чекаючи, поки запахне смаженим, Ігор з Алевтиною зникли. Прихопивши купу грошей, вони розчинилися, випарувалися, забули навіть розрахуватися за оренду «офісу».

Утім, сам Рудольф Карлович практично ніколи на людях не з’являвся та й вигляд мав, відверто кажучи, непрезентабельний: такий собі лісовичок, щось середнє між богемним художником і священиком, який переодягся в мирський одяг. Але авторитетом у кримінальних колах він користувався колосальним і таких «підмайстрів», як Ігор з Алевтиною, мав чималенько. Рукою майстра він направляв і корегував. Ділився «схемами», методою, арсеналами афер. Дуже потішив своїх підопічних двома історіями. Одна стосувалася його давнього приятеля Голубцова з далекого міста Владивостока.

— О, це був вельми цікавий кент, — розповідав Рудольф Карлович. — Якщо його знати дуже близько. Хоч у кримінальних колах він не вважався яскравою фігурою, бо все життя експлуатував лише один шахрайський засіб. Але як! Творчо, з натхненною фантазією. Цицеронив, наче соловейко.