Володимир Коскін - Містифікатор

— У масовики-витівники податися?

— А біс його знає. Непроста це робота — з болота тягти бегемота.

На тому розмова й вичерпалася, відставили про запас. І, можливо, довго б тривала рутинна торгова морока, якби не сумний випадок. Приїхала до Льохи сестра з Росії. Чудова зустріч, застілля, те і се. І буквально на другий день її згвалтували. Та як! Прямо в магазині. Понесла нелегка Світлану в дорогий бутік, не так щось купити, як подивитись, прицінитись… Поки вона крутилася біля якогось прилавку, на неї поклав око пещений сивуватий пан в елегантному костюмі. Після чого до дівчини підійшов спортивного вигляду молодий хлопець і заявив, що вона щось там украла і їй необхідно терміново пройти в кімнату адміністратора. Вражена Світлана, природно, закомизилася. Але її коректно і водночас наполегливо перепровадили.

У службовому приміщенні, опорядженому за останнім писком європейської моди, під вітами справжньої пальми її усміхнено зустрів той-таки сивуватий пещений пан.

— Пробачте за армійський жарт, — лагідно промовив він, — але мені дуже закортіло з вами познайомитись. Я хочу зробити вам подарунок, — і чоловік показав на розкішну сукню, що висіла на плічках. — Я вражений вашою красою. Я закохався у вас із першого погляду.

— Ви, здається, не за ту мене маєте! — зметикувала обурена Світлана. — Хіба я схожа на жінку легкої поведінки?

І тоді сталося щось незрозуміле. Підступивши ззаду, накачаний охоронець цупко затис їй лікті, а інший стягнув спідницю й білизну. Світлані від переляку перехопило горло, й вона ледь видавила з себе тоненький писк. Її змусили залізти на полірований стіл, «заохочуючи» найсправжнісінькою блискучою гостролезою шаблею, від легких дотиків якої на тілі миттєво з’являлися криваві риски. В сонячних променях ніжне витончене тіло переляканої Світлани виглядало осяйним.

— Клас! — відступив на кілька кроків елегантний панок. — Чисто Нефертіті!

Після чого згвалтував її прямо на столі, на щастя, без садизму. А наприкінці резюмував:

— Не хочеш брати подарунок — то й не треба!

Поки Світлана поспіхом одягалася, давлячись слізьми, цінитель прекрасного боляче втиснув їй в горло холодний ствол пістолета і по-батьківськи запропонував:

— Якщо хочеш, я можу найняти тобі найкращого адвоката в місті. Він пояснить: тільки пискни, і це буде остання спроба в твоєму житті. Геть звідси!

Світлану вивели службовим ходом і відвезли чомусь на залізничний вокзал.

Зганьблена, заплакана, вона через годину з’явилася в Олексієвій квартирі.

Цей кричущий випадок став тією точкою відліку, що позначила у житті двох друзів, колишніх військових льотчиків, новий етап. Вони прийняли кардинальне рішення.

Насамперед Віктор і Олексій чітко усвідомили — ніякого дилетантства, кожен крок має бути ретельно виважений. По-друге, цілковита конспіративність. І, нарешті, — їм потрібна була третя людина, саме вдумлива та небалакуча. Ним став молодший брат Віктора — двадцятирічній Юрій.

Акуратно з’ясували, що кривдник Світлани — такий собі Вольський, правиця положения (є така посада в кримінальному світі, щось на кшталт регіонального пахана) Зуріка. Мешкав Вольський у дев’ятиповерхівці в шестикімнатній здвоєній квартирі. Друзі склали точний і детальний план: розташування будинку, під’їзду, двору, виїзди з нього… Дуже доречним було те, що Вольський жив на другому поверсі. Отже, вони почали чекати нагоди, для чого налагодили спостереження.

— Треба ж колись починати, — заспокоював друзів Олексій.

— А чим ми будемо відрізнятися від них? — під’юджував Віктор.

— Подумай сам: яка різниця між тими, хто грабує роботяг, і тими, хто грабує грабіжників?

— Але грані можуть стертися.

— Моралізаторство призводить до кошмару вседозволеності.

— Тільки без філософії, — іронічно погодився Віктор.

…Коли на ганку під’їзду з’явилась імпозантна дама, з найближчого провулку виїхав непоказний «Жигуль»-універсал четвертої моделі.

— Все йде за розкладом, — звернувся до напруженого Юрка Віктор, спітнілою рукою стискуючи кермо. — Об’єкт у цей час зазвичай направляється в перукарню.

Далі події розгорталися згідно зі сценарієм.

Щойно дама ступила на асфальт, як прямо біля під’їзду зупинилося авто. З нього вилізли двоє спортивного вигляду чоловіків.

— Євгеніє Олександрівно, — по-свійськи звернувся до розкішної дами той, котрий був за старшого. — Ваш чоловік просив завезти телевізор. Ви вже завдайте собі клопоту повернутися назад додому.