Володимир Коскін - Містифікатор

Євгенія Олександрівна без тіні здивування, але з незадоволеною міною машинально запитала:

— Який телевізор?

Хлопці жваво витягнули величезну картонну коробку.

— Та ось, «Самсунг» найновішої моделі.

Дама неохоче попрямувала до дверей. Вона давно звикла, що її чоловік весь час щось привозить і вивозить.

Літній консьєрж клацнув електронним замком і, не зронивши й слова, пропустив трійцю. На другому поверсі дама спритно відчинила три замки на масивних броньованих дверях. Хлопці внесли телевізор в передпокій.

— Може, в кімнату? — запитав один з «бійців».

— О, ні, — відрізала Євгенія Олександрівна. — Я й так запізнююся. Сам розбереться.

Хлопці коректно вийшли.

Коли квартира спорожніла, клацнули замки на дверях і запала тиша, коробка розкрилася. З неї виліз Олексій власною персоною. Протягом майже години він ретельно досліджував квартиру. Спершу були реквізовані гроші й коштовності, попутно — всі ділові папери й документи. Після чого Олексій завантажив сумку цінними речами. Все, пора! У квартирі повний ажур, ніякого безладдя.

У передпокої він прилаштував під килимом ампулу зі снодійним газом. Тепер справа за портативним ацетиленовим різаком. На балконі за лічені хвилини він вирізав фрагмент гратів, цілком достатній, щоб протиснутися, не порушивши сигналізацію. Ага, забув відкрити на кухні газ. Повернувся, крутонув на плиті ручки. Будь-яке клацання вимикачем чи запальничкою — і вибух. Якщо ж ні — снодійне спрацює і отруєння пропан-бутаном забезпечено…

З другого поверху на мотузці було спущено сумку, тим же робом з рюкзаком приземлився він сам. Унизу вже чекали в машині хлопці. Ще трішечки і — шукай вітра в полі.

Через кілька днів у місті відбулися помпезні похорони. Правда, ховати довелося обвуглені трупи. Пожежники констатували пожежу, міліція — вибух. А от першопричину лиха так і не з’ясували.

А що ж відбулося насправді? Після того як Євгенія Олександрівна повернулася з перукарні й зачинила за собою здвоєні двері, у неї раптово запаморочилося в голові. Прямо в шубі Євгенія Олександрівна повалилася на килим і… солодко заснула. За годину прийшов додому чоловік.

— А це що за дурня? — спіткнувся він об дружину, котра розляглася на підлозі.

Вольський був добряче напідпитку і не зразу відчув запах газу. Здивований, він клацнув вимикачем. Однієї іскри було достатньо…

Коли на авторинку нахаби з «бригади» ні з якого дива знову забрали половину запчастин, Олексій виголосив:

— Наступний на черзі — Власов!

Власов підкотив хвилина в хвилину — рівно о 17.00. Біля нього, немов іван-покиван, виник Іллюша Шварцбург.

— Убито мого заклятого ворога Вольського, — вкрадливо повідомив йому Власов.

— Невже? — багатозначно підморгнув Шварцбург і розвів, блазнюючи, веснянкуватими руками.

— У тому-то й річ, що я тут ні до чого. Хто його кокнув — не доберу розуму.

— Чудеса! — радісно-збентежено відреагував Ілля.

— Як там народ? — запитав Власов.

— Чекають.

Пунктуальні гості, дбайливо розсаджені вишколеними розпорядниками за мальовничо сервірованими столами, при появі Власова дружно встали і схвально закричали: «Ура імениннику!».

Ігор Йосипович, усміхнений і елегантний, наче англійський лорд, зайняв почесне місце на чолі стола і по-батьківськи промовив:

— У добру путь!

Коли всі знову сіли, взявся до справи неперевершений тамада і права рука іменинника — Ілля Шварцбург. Він постукав столовим ножем по пляшці з шампанським і розпочав один зі своїх численних іскрометних тостів.

Святкування дня народження почалося, Ігор Йосипович, якому сьогодні «стукнуло» сорок два, орлом оглянув своїх соратників.

— Йо-мойо, а чому нема Рудольфа Карловича? — здивувався він.

— Старий прихворів, — шепнув йому на вухо бригадний Біля Тирло.

— Привезти. Ніжно й акуратно. Йому буде приємно.

До Ігоря Йосиповича дійшло, що справжньою причиною відсутності корифея Рудольфа Карловича Лещинського стала банальна забудькуватість: стариган і без того волів перебувати в тіні, а тут іще Власов так закрутився, що забув не те що персонально заїхати і запросити, але хоча б зателефонувати наставникові. Давно старий не при ділі, а це розхолоджує, віддаляє. Але поради давати він іще може. Власов узяв зі столу італійську серветку з еротичним малюнком і червоним фломастером старанно вивів: «Рудольфе Карловичу, батьку рідний, без Вас ніяк…» Серветку передав особистому водію-охоронцю і наказав: