Аґата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

– Ви вважаєте, він той, за кого себе видає? – запитав доктор Константін.

– Так, так. Я знаю цей тип. Крім того, цю історію дуже легко перевірити.

– Він дав нам деякі дуже цікаві свідчення, – сказав мсьє Бук.

– Так, дійсно.

– Невисокий на зріст, темноволосий, із писклявим голосом, – задумливо сказав мсьє Бук.

– Опис, під який у цьому потягу не підпадає ніхто, – сказав Пуаро.

– А тепер, – сказав Пуаро з блиском в очах, – порадуємо серце мсьє Бука і поспілкуємося з італійцем.

Антоніо Фоскареллі швидким котячим кроком прийшов у вагон-ресторан. Його обличчя сяяло. Це було типове італійське обличчя, сонячне і смагляве.

Французькою він говорив добре та плавно, з невеликим акцентом.

– Ваше ім’я – Антоніо Фоскареллі?

– Так, мсьє.

– Ви, я бачу, натуралізований американець?

Американець усміхнувся.

– Так, мсьє. Це краще для мого бізнесу.

– Ви є представником автомобілів «Ford»?

– Так, ви бачите…

Зав’язалася розмова, наприкінці якої троє чоловіків знали ледь не все про методи ведення бізнесу Фоскареллі, його подорожі, його дохід і його думку про США й більшість європейських країн. З нього не треба було витягувати інформацію. Вона просто лилася.

Його добродушне дитяче обличчя сяяло від задоволення, коли він зупинився і красномовно витер чоло хусточкою.

– Отже, ви бачите, – сказав він, – я роблю великий бізнес. Іду в ногу з часом. Я розумію, що таке продажі!

– Ви були у США протягом останніх десяти років?

– Так, мсьє. А! Я добре пам’ятаю той день, коли вперше сів на корабель і поплив у Америку, так далеко! Моя мама, моя молодша сестра…

Пуаро перервав цей потік спогадів.

– Під час перебування у США ви коли-небудь зустрічались із померлим?

– Ніколи. Але я знаю цей тип людей. О, так. – Він виразно клацнув пальцями. – Дуже солідний, дуже добре одягнений, але насправді все не так. З мого досвіду, мушу сказати, це був великий шахрай. Я даю вам слово, що це так.

– Ваша думка цілком слушна, – сухо сказав Пуаро. – Ретчетт – це насправді Кассетті, викрадач.

– А що я вам казав? Я навчився бути дуже точним у прочитанні облич. Це необхідність. Тільки в Америці вони вчать, як правильно продавати.

– Ви пам’ятаєте справу Армстронґа?

– Не зовсім пам’ятаю. Ім’я, так? Маленька дівчинка… дитина… так?

– Так, дуже трагічна історія.

Італієць здавався першою людиною, у кого ця точка зору викликала сумнів.

– Ах, ну, такі випадки, вони трапляються, – філософськи сказав він, – у великих державах, як-от Америка…

Пуаро обірвав його.

– Ви коли-небудь зустрічалися з кимось із сім’ї Армстронґів?

– Ні, не думаю. Важко сказати. Я наведу вам кілька цифр. Тільки торік я продав…

– Мсьє, не відволікайтесь.

Італієць жестом перепросив.

– Тисяча вибачень.

– Розкажіть, будь ласка, про ваші точні переміщення вчора, починаючи з вечері.

– Із задоволенням. Я намагаюся залишитись тут якомога довше. Це кумедно. Я розмовляю з американським джентльменом, який сидить за моїм столом. Він продає стрічки для друкарських машинок. Потім я повертаюся у своє купе. Там нікого немає. Нещасний Джон Булль [56] Збірний типаж англійця. , який ділить купе зі мною, у свого господаря. Нарешті він повертається – дуже витягнуте обличчя, як зазвичай. Він багато не говорить – каже «так» і «ні». Жалюгідна раса, ці англійці – недоброзичливі. Він сидить у кутку, дуже напружений, читає книжку. Потім приходить провідник і розстеляє нам ліжка.

– Номер 4 і 5, – пробурмотів Пуаро.

– Точно – крайнє купе. Моя верхня полиця. Я залізаю туди. Курю і читаю. У маленького англійця, думаю, болить зуб. Він дістає якусь маленьку пляшечку, з дуже сильним запахом. Він лежить у ліжку й стогне. У той час я вже сплю. Щоразу, коли я прокидаюся, чую, як він стогне.

– Ви не знаєте, чи він уночі не виходив з вагона?

– Я так не думаю. Я б це почув. Світло із коридору – і я автоматично прокидаюся, думаю, що це митниця на якомусь кордоні.

– Він говорив щось про свого працедавця? Ніколи не висловлював жодного упередження проти нього?

– Кажу ж вам, не говорив. Він не був дружелюбним. Як риба.

– Що ви, кажете, курите – люльку, цигарки, сигари?

– Лише цигарки.

Пуаро простягнув йому одну, він узяв.

– Ви бували в Чикаго? – запитав мсьє Бук.

– Ах, так – прекрасне місто, але я краще знаю Нью-Йорк, Вашингтон, Детройт. Ви були в Штатах? Ні? Ви повинні туди поїхати, це…