Аґата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

– Ви сказали, була ще одна причина для підозр, – нагадав мсьє Бук.

Пуаро всміхнувся.

– А, це суто психологічно. Я запитую себе, чи могла міс Дебенгем спланувати цей злочин? Я переконаний, що за цією справою знаходиться холоднокровний, розумний, винахідливий мозок. Міс Дебенгем відповідає цьому опису.

Мсьє Бук похитав головою.

– Гадаю, ви помиляєтеся, друже. Не уявляю цю англійку злочинницею.

– Що ж, – сказав Пуаро, беручи останній паспорт, – останнє ім’я в нашому списку. Гільдеґарда Шмідт, покоївка.

Викликана офіціантом Гільдеґарда Шмідт увійшла у вагон-ресторан і поважно стала в очікуванні.

Пуаро жестом запросив її сісти.

Вона так і зробила, склавши руки й спокійно чекаючи його запитань. Схоже, то була дуже врівноважена людина, надзвичайно порядна, і, можливо, не надто розумна.

Методи Пуаро щодо Гільдеґарди Шмідт повністю відрізнялися від його поводження з Мері Дебенгем.

Він був сама доброта й привітність, щоб вона вільно почувалася. Потім, коли вона записала своє ім’я та адресу, повільно перейшов до запитань.

Розмова відбувалася німецькою мовою.

– Ми хочемо якнайбільше дізнатися про події минулої ночі, – сказав він. – Ми знаємо, що ви небагато можете розповісти про злочин, але, можливо, ви бачили або чули таке, що вам нічого не говорить, а для нас буде цінною інформацією. Розумієте?

Здавалося, що ні. Коли вона відповідала, на її широкому добродушному обличчі залишався недолугий вираз.

– Я нічого не знаю, мсьє.

– Ну, наприклад, вам відомо, що вчора ввечері ваша хазяйка послала за вами.

– Так, відомо.

– Пам’ятаєте, коли?

– Ні. Бачите, я вже спала, коли провідник прийшов по мене.

– Так, так. А цей виклик вас не здивував?

– Ні, то звична справа, мсьє. Благородна леді часто потребує догляду вночі. Вона погано спить.

– Eh bien , отже, вас викликали, і ви встали. Одягли халат?

– Ні, мсьє. Я вдягнулася. Мені не хотілося іти до Її Високості в халаті.

– Але це ж такий гарний халат, яскраво-червоний, правда?

Вона витріщилася на нього.

– То темно-синій бавовняний халат, мсьє.

– О! Продовжуйте. Просто намагався бути люб’язним, і все. Значить, ви пішли до мадам княгині. І що ви робили, коли увійшли до неї?

– Я робила масаж, мсьє. А потім читала вголос. Я не надто добре читаю вголос, але Її Високість каже, що це на краще. Так вона швидше засинає. Засинаючи, вона попросила мене піти, то я згорнула книжку і повернулася у своє купе.

– Пам’ятаєте, о котрій то було годині?

– Ні, мсьє.

– А як довго ви були з мадам княгинею?

– Приблизно півгодини.

– Добре, продовжуйте.

– Спершу я принесла Її Високості додатковий плед з мого купе. Попри опалення було дуже холодно. Я вкрила її, й вона побажала мені на добраніч. Я налила їй мінеральної води. Потім вимкнула світло й пішла.

– А тоді?

– Це все. Я повернулася у своє купе й лягла спати.

– А ви когось зустріли в коридорі?

– Ні, мсьє.

– І ви не бачили жінку в червоному кімоно з драконами по ньому?

Вона викотила свої лагідні очі.

– Ні, справді. Там нікого не було, окрім провідника. Усі спали.

– Але ви бачили провідника?

– Так.

– Що він робив?

– Він вийшов із одного купе.

– Що? – Мсьє Бук нахилився вперед. – З якого саме?

Здавалося, Гільдеґарда Шмідт знову перелякалася, і Пуаро докірливо глянув на свого друга.

– Певна річ, – сказав він. – Провідника часто викликають уночі. Ви можете пригадати, яке то було купе?

– Десь посередині вагона. Через двоє-троє дверей від мадам княгині.

– О! Якщо ваша ласка, розкажіть нам, де саме це було і що сталося.

– Він ледь не наскочив на мене. Це було, коли я поверталася зі свого купе з пледом для княгині.

– Отже, він вийшов із купе і ледь не зіткнувся з вами. А куди саме він прямував?

– На мене, мсьє. Він вибачився і пішов у бік вагона-ресторану. Зателенькав дзвінок, але він, здавалося, не чув.

Вона замовкла, а потім сказала:

– Я не розумію. Як це…

Пуаро підбадьорливо промовив:

– Це просто питання часу, – сказав він. – Звичайна формальність. Бідний провідник, здається, вечір у нього був важкий: спершу розбудив вас, потім відповідав на дзвінки.

– То був не той провідник, який розбудив мене, мсьє. Інший.

– A! Інший! Ви бачили його раніше?

– Ні.

– Ага. Гадаєте, ви б упізнали його, якби побачили?

– Гадаю, так.

Пуаро прошепотів щось на вухо мсьє Буку. Той устав, підійшов до дверей і дав розпорядження.

Пуаро продовжив розпитувати лагідним, доброзичливим тоном.